Булінг: хто винен і чи допоможуть штрафи?

В Україні 67 % дітей регулярно зіштовхуються з випадками булінгу, але майже половина з них нікому про це не зізнається.

Про «стадний» рефлекс, кібернасильство та штрафи за цькування у школах ми поговоримо з психологом ГО «Форпост» Олесею Ольховик.

— Олесю, розкажи, де закінчуються невинні «шпильки» та починається справжній булінг?

Булінг — це насильство і воно може бути як фізичним, так і психологічним. Але є три основні ознаки: нерівність сил, повторення та наявність глядачів. Ясно, що ніхто не стане нападати на «слона»: буллер відіграється на дитині фізично та психологічно слабшій за себе. Йому потрібна гостра емоційна реакція та увага глядачів, які займуть нейтральну позицію або стануть на його бік. Це включається «стадний» рефлекс. Агресором керує сильне бажання самоствердитись за чужий рахунок, а причиною може бути просте бажання зняти внутрішній біль.

— Психологічне насильство: як його можна ідентифікувати?

Це порушення наших психологічних кордонів, але їх не можна виміряти лінійкою. Це система наших моральних норм та цінностей. Тобто психологічне насильство — це завжди атака на внутрішню гідність і, якщо у дитини проблеми з впевненістю в собі, вона може навіть не помітити цього. В моїй практиці був випадок, коли вчителька постійно та публічно називала одного зі своїх учнів лузером-двієчником, викликаючи очікувану реакцію класу. Це — психологічне насильство.

— Хто ж потрапляє в зону найбільшого ризику?

Діти з дуже чутливою нервовою системою. Вони гостро реагують на насильство, а це ще більше підігріває агресора. Часто це діти з неблагополучних сімей та ті, хто відрізняється від більшості: рівнем доходів батьків, зовнішністю, віком чи статусом. Взагалі стати жертвою булінгу може будь-хто.

— А звідки тоді беруться булери?

— Це дуже цікаво. Шкільний агресор – це завжди лідер та маніпулятор, який на відстані відчуває свою «жертву», а також це дитина, всередині якої дуже багато болю. Часто булери теж виходять з неблагополучних сімей. Вдома вони не можуть себе захистити і власну внутрішню агресію вихлюпують на слабших.

— Як повинні реагувати на булінг батьки?

— Чутливість дитини виростає з невпевненості у собі, у відсутності відчуття: я — класний, хороший, мене люблять і т.д. Дитина має йти до школи трохи із завищеною самооцінкою, бо там її все одно зіб’ють (сміється). Батькам треба усвідомити, що дитина — це особистість. Треба її вислухати. Просто пригальмувати та звернути увагу на свою дитину. Непогано піти до психолога, адже якщо дитина вже опинилася у ролі жертви, то це збій системи.

— А чи може дитина сама захистити себе від агресора?

— Якщо ми говоримо про школу, то самій дитині дуже важко це зробити. Зрозумійте, булінг – це не проблема дитини, а проблема системи. По-перше, батькам потрібно дуже серйозно до цього поставитися та піти до викладачів і директора. Не влаштовувати істерику, а вирішувати разом, що робити. Сама дитина виплутатися не зможе.

— Тепер за булінг доведеться сплатити штраф від 850 грн. Він ляже на батьків, якщо дитина неповнолітня. Штрафи зменшать прояви насильства?

— Штрафи — це добре. Буде дуже багато обурення, протидії, але європейський досвід показує, що порядок ґрунтується на фінансовій відповідальності. Мені дуже подобається, що батьки будуть врешті відповідальні за поведінку своїх дітей.

— Якщо школа не повідомить про факт булінгу до поліції, то на директора теж чекає штраф і, навіть, виправні роботи. Це змінить систему?

— Вчителі дуже залякані і до останнього будуть намагатися «не виносити сміття з хати». Це найгірше, що можна зробити, тому що специфіка правового суспільства — це відкритість і вміння озвучувати проблему.

— Жертви булінгу, як і агресори та спостерігачі, тепер зможуть отримати соціально-психологічну реабілітацію. Хто її буде проводити?

— Її повинні проводити шкільні психологи та соціальні педагоги. Але в школах скорочують психологів, а у тих, що лишаються, таке «паперове» навантаження, що вони кажуть: «Дайте нам ще одного психолога, щоб звіти писав». У психологів часто не вистачає ні часу, ні потрібних навичок. Я б робила ставку на профілактику булінгу та щирі розмови батьків з дітьми.

— А чи не виникне проблема із доведенням фактів булінгу?

— Тут будуть враховуватись покази свідків, фото та відео докази, але проблема в тому, що іноді ні вчителі, ні діти не розуміють, що відбулося психологічне насильство. Це сумно, але в нас про це дуже мало знають. Простіше довести кібернасильство.

— І за насильство в мережі тепер теж доведеться платити штраф. Це спрацює?

— Принаймні, його легше довести. Кібернасильство більш небезпечне, ніж звичайний булінг, який має початок та кінець. Кібербулінг — це безперервне психологічне насильство, від якого не можна ні втекти, ні сховатися. Навіть незрозуміло, наскільки велика аудиторія глядачів! Це болісно для жертви. Діти дуже бояться зізнаватися дорослим. І тут питання, наскільки батьки здатні зрозуміти та прийняти ситуацію. Взагалі їхня функція — стати «контейнером» для дитини, куди вона може занурити свої емоції, страхи та переживання. В ідеалі батьки повинні все «переробити» та підказати безпечне рішення.

— Куди можуть звернутись батьки або діти, якщо стався випадок булінгу?

— Якщо дитина стала свідком або жертвою булінгу, їй треба розповісти про це батькам, вчителю, психологу або безпосередньо директору школи. Батьки можуть написати офіційну заяву на керівника школи та звернутись до Нацполіції. Якщо ж необхідна правова допомога — можна звернутись до Єдиного контакт-центру безоплатної правової допомоги за номером 0 800 213 103 (цілодобово і безкоштовно в межах України). За психологічною підтримкою можна звернутись на Національну «гарячу лінію» з питань захисту прав дітей — 0-800-500-225 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів).

Бесіду проводила Ольга Волинська