Лікар з Дніпра розповів про те, як вирушив до окупованого Маріуполя для порятунку своїх співвітчизників. Хірург пройшов полон, голод та години невпинної роботи.
Про це повідомляє Відкритий з посиланням на пресслужбу ДніпроОВА.
Євген – хірург з Дніпра, котрий вирушив рятувати бійців до оточеного Маріуполя. Лікар розумів, що поїздка до “Азовсталі” може коштувати йому життя, проте не побоявся зизарнути смерті у вічі.
«Зі мною були ще два анестезіологи, нейрохірург і медична сестра. Почалась безперервна робота за операційним столом. Понад півтора місяці – десь до 18 травня. Було справжнє пекло. Обстріли не припинялись взагалі. Гатили з усіх видів озброєння», – розповів Євген.
Рашисти гатили цілодобово. Більше за все намагались поцілити у медичний бункер, де проводились операції. Окупантам вдалося пробити споруду у 4 місцях.
«Добре, що не по центру влучили, де стояли операційні столи. Тож ми могли працювати далі. Часто агресор бив важкими і потужними авіаційними бомбами: півтонними, тонними, трьохтонними. Вони залишали після себе страшні руйнування. Все навколо стало наче місячна поверхня. Величезні вирви – як кратери», – згадує Євген.
Загалом за півтора місяці перебування у гарячій точці хірург врятував понад 1000 бійців. Головними проблемами були нестача донорської крові та постійні обстріли.
«Кров було брати ні в кого. Багато ослаблених поранених. Ми всі зневоднені, виснажені без їжі. Інколи з інших локацій нам трохи провізії приносили. Був період, коли на добу я мав пів одноразового стаканчика каші і малесенький шматочок сала. Попри все, для мене було важливо, що хлопці, яких я оперував – вижили», – наголосив медик.
Далі на долю хірурга випало ще одне випробування – чотиримісячний полон. Постійні допити, моральний тиск та моріння голодом виснажували, проте віра у порятунок тримала медика на ногах. Одного вересневого дня полоненим наказали збирати речі. Це був день обміну. Разом з “Пташкою” та командирами “Азову” Євген повернувся до України.
«На рідній землі видихнув. Не міг повірити, що в Україні. Нас поселили в один із госпіталів. Дали одяг, взуття, телефон, речі першої необхідності, смачно годували. Перші декілька днів я прокидався, дивився у вікно і думав, що це сон. Емоції – надзвичайні», – поділився Євген.
Наразі хірург продовжує рятувати людей у рідному місті. Запевняє, що стоятиме за операційним столом стільки, скільки це буде потрібно.
