«Люди почали забувати про війну», – українська волонтерка Аліна Чубук

До повномасштабного вторгенння вона була успішною юристкою. Сьогодні – повністю присвятила себе волонтерству, побувала у найгарячіших точках фронту. Нещодавно Аліна Чубук повернулася з Донеччини: відвезла бійцям медикаменти, харчі, грілки, а ще організувала для них справжнє свято турботи та краси.

Чого найбільше потребують українські воїни, яка ситуація під Бахмутом та чому міжнародні партнери стали менше допомагати Україні? На ці та інші питання в ефірі програми «Шах і мат» на телеканалі «Відкритий» відповіла засновниця благодійного фонду «Люди, об’єднані Україною».

«Краса ЗСУ» – саме так називалася акція для військових, започаткована Аліною Чубук та її командою для хлопців і дівчат на Донеччині. Із собою волонтерка привезла цілу б’юті-команду: перукарів, барберів, майстрів манікюру, масажистів та остеопатів. Ініціативу реалізувала спільно з британськими партнерами та Київським медичним університетом.

Аліна Чубук переконана – саме уваги та підтримки з тилу сьогодні особливо не вистачає нашим захисникам:

«Це їм необхідно навіть більше, ніж якась їжа чи речі побуту. Вони хочуть розуміти, що потрібні, що про них ніхто не забув. Я не проти того, щоб люди відпочивали, робили власні справи та займалися своїми сім’ями. Але ми розслабились, так не можна».

Паралельно із втомою українців від війни падає і залученість та підтримка міжнародних партнерів. А деякі з них надсилають прострочену гуманітарну допомогу.

«Багато хто припиняє підтримку через недобросовісних волонтерів. Бо гуманітарну допомогу, яку передають на фонди для військових, потім можна побачити на полицях наших магазинів. Люди за кордоном теж не дурні: вони бачать, яким чином витрачаються кошти, чи йдуть вони за призначенням. Нові складнощі викликатиме і цифровізація гуманітарки: вижити в таких умовах зможуть тільки великі фонди», – наголошує волонтерка.

Нещодавно фонд Аліни Чубук узяв під опіку росіян –  добровольчий батальйон, який воює на боці України під Авдіївкою. За словами волонтерки, перш ніж потрапити на фронт, такі військові проходять серйозну спецперевірку. Свої особисті причини вона визначає так:

«Я хочу показати усьому світові, а зокрема й росіянам, що серед них є люди, які не бояться говорити правду. Вони виступають проти путінського режиму та б’ються пліч-о-пліч з нашими хлопцями. Вони теж наші, бо вони за Україну.

По-друге, ми демонструємо, що українці не кровожадні. Якщо ви прийшли до нас з миром, нам не важливо, якої ви нації. Ми будемо поруч та допоможемо боротися зі злом. Але якщо ви приходите з мечем, то цим мечем ми вас і заколемо».

Коханий Аліни теж народився в росії. Мав український паспорт, попри вади здоров’я і можливість «списатися», до останнього боровся за Україну на полі бою. 25 вересня цього року Артем загинув під артилерійським обстрілом.

«Раніше ніхто не знав деталі мого особистого життя. Але після загибелі Артема хочу, аби всі дівчата, жінки, матері бачили, що не тільки у них таке горе. Тож мій головний меседж – донести їм, що, якщо ми звісимо руки, нічого хорошого з того не вийде», – розповідає Аліна.

Чим ще живе благодійний фонд «Люди, об’єднані Україною» – переглядайте у відео.

Підписуйтеся на наш Телеграм-канал і сторінку Відкритого в Фейсбук, щоб першими дізнаватися про найважливіші події Дніпра.