«На фронті дуже бракує лікарів з досвідом», – бойова медикиня з Дніпра Юлія Грузак

Анестезіолог за освітою, бойовий медик – за покликанням. Майже півтора року дніпрянка Юлія Грузак несе службу у Національній гвардії України: евакуює та надає допомогу на одній із найгарячіших ділянок фронту.

Чому вирішила піти на передову, які складнощі доводиться долати на шляху до поранених та чи є у медика право на втому – про це начальниця медичної служби бойового підрозділу НГУ розповіла в ефірі програми «Шах і мат» на телеканалі «Відкритий».

Нещодавно Юлія Грузак повернулася з-під Кремінної, де перебувала близько 5-ти місяців. Через постійні прильоти тамтешні ліси практично знищено, а більшість доріг замінована ворогом. Єдина накатана – сильно прострілюється.

«Окрім того, що це ліс, ситуацію нам ускладнюють болота. Часом важко навіть дістатися позицій: навесні дороги розмиває водою, а техніка стоїть у багнюці без можливості просунутися. Влітку, при спеці +40, ліс легко спалахує і довго тліє. Навколо ворожі міни: ми не знаємо, де вони розташовані, тож доводиться першочергово залучати саперів. Коли ворог «криє» обстрілами, досить складно пройти ділянку лісу незнайомою дорогою», – розповідає медикиня.

Евакуація поранених із «червоної зони» відбувається у кілька етапів. Спершу бійця забирає евакуаційна група: вона надає тактичну допомогу, після чого транспортує до машини, що вивозить з лісу. Далі «трьохсотих» передають кареті швидкої допомоги, яка прямує до лікарні.

«Перша точка з медиками знаходиться на відстані 150-200, максимум 400 метрів від позиції. Якщо поранений може дійти самостійно, його супроводжує провідник, а у важких випадках назустріч вирушає евакуаційна група з ношами. Ми намагалися забирати важкопоранених навіть під час обстрілу: могли зачекати хіба що хвилин 10-15, поки спаде інтенсивність бою. Але якщо бачимо, що є можливість підійти – не чекаємо повної тиші», – ділиться Юлія Грузак.

Така евакуаційна група є при кожному батальйоні – у випадку Юлії це 5 медиків плюс водії. Втім, у особливо важкі дні на допомогу приходять суміжники, адже виводити доводиться чи не до 20-ти бійців одночасно. Бойова медикиня зізнається: сьогодні на фронті гостро не вистачає лікарів із досвідом.

«Дуже хочеться, аби приходили медики з базою – фельдшери, медсестри, медбрати. Тому що звичайну людину треба не просто навчити турнікет накладати: у нас, на жаль, бувають і «двохсоті», і їх теж потрібно виносити. Не завжди це вдається зробити швидко, а коли минає кілька діб – це не надто приємне видовище.

Нам дуже потрібні хірурги, анестезіологи. Не обов’язково виходити в ліс, як ми – піти з цивільного життя на «нуль» дуже важко, і навіть не завжди доцільно для спеціалістів. Але є медроти на першій точці після евакуації, де більш-менш спокійно і можна надавати допомогу».

Повне інтерв’ю із начальницею медичної служби бойового підрозділу НГУ переглядайте у відео.

Підписуйтеся на наш Телеграм-канал і сторінку Відкритого в Фейсбук, щоб першими дізнаватися про найважливішіподіїДніпра.