Він добре відомий глядачеві за фільмами «Довбуш», «Припутні», «Ціна правди» та «Червоний». Попри відсутність воєнного досвіду, дніпровський актор Яків Ткаченко із перших днів повномасштабного вторгнення вступив до 128-ї окремої бригади ТРО Дніпра. На Донецькому напрямку отримав два поранення, наразі демобілізований.
Про те, чи довго «вживався у роль» військового та яким має бути українське кіно після Перемоги, актор і ветеран розповів в ефірі програми «Шах і мат» на телеканалі «Відкритий».
Бойовий шлях Якова Ткаченка розпочався у рідному місті. В один із перших днів великої війни він помітив на вулиці велику чергу – як виявилося, до штабу ТРО. Актор одразу ж записався добровольцем і вже незабаром отримав повідомлення з деталями збору.
«Спочатку тренувалися у межах області. На той момент ще ніхто не знав, наскільки швидко ворог буде просуватися, чи є ймовірність, що він скоро буде під Дніпром. Тож спершу це були плани саме щодо захисту міста. А коли всі зрозуміли, що окупанти сюди не дійдуть, нас стали відправляти трохи далі – на межі Донецької та Запорізької областей, потім все ближче до Донецької. Одного дня надійшов наказ, що ми все ж таки висуваємося на «нуль»», – пригадує актор.
Свій перший бій Яків Ткаченко прийняв під Вугледаром. Українських воїнів там обстрілювали цілодобово: починаючи від мінометів і закінчуючи літаками та артилерією. А згодом позиції ледь не впритул атакувала ворожа диверсійна група.
«Коли отримав поранення, практично ні про що не думав. Бо розумів: головне – що я живий, а важливі органи не пробиті. Все інше лікується. Звісно, був ризик втратити голос, адже уламок кулі потрапив у шию поряд зі зв’язками. Проте дніпровські лікарі знайшли вихід – трохи «підтягнули» його магнітом. Це суперпрофесіонали, дай їм Бог здоров’я», – зазначає Яків Ткаченко.
Акторський хист теж немало допоміг йому на фронті. Побратими довгий час не вірили, що за плечима у актора немає строкової служби, а зброю він тримав у руках хіба що на зйомках фільму «Червоний»:
«Всі чомусь думали, що я десь вже служив, пішли навіть чутки серед солдатів, що в Чечні. Але мені просто було легко, тому що головне в акторській професії – це швидко опанувати обставини і жити ними. Тут так само граєш роль, але проживаєш її при цьому вже у реальному світі».
У батальйоні з Яковом Ткаченком – ще кілька представників творчих професій, а також вчителі, будівельники та навіть бізнесмени. І поки Україну захищає золотий фонд нації, «друга армія світу» продовжує вербувати зеків і бомжів.
«Єдина їхня мотивація– це гроші. Ми зрозуміли це, як тільки взяли першого полоненого. Немає ніякої ідеології: ні у тих, хто з 2014 року воює за «ДНР» та «ЛНР», ні у тих, хто суне зараз з віддалених куточків росії. Вони до того й не знали навіть, де Україна знаходиться», – розповідає військовий.
Яків Ткаченко звільнився з війська за сімейними обставинами, однак у майбутньому ще планує повертатися на фронт. А поки відновлював здоров’я та доглядав за мамою, встиг зіграти у кіно – отримав роль у серіалі Аркадія Непиталюка «Перевізниця».
Ексклюзивне інтерв’ю з актором переглядайте у відео.
