Житель Дніпропетровщини два рази пережив ракетний удар окупантів

23-річному студенту-магістру Дмитру Педичу з Кривого Рогу Дніпропетровської області вже двічі вдалось вижити після вибуху російських ракет. Однак домівки окупанти його лишили.

Про це повідомляє Відкритий з посиланням на “КУСТ”.

Вперше Дмитро опинився під вибухами 31 липня 2023 року. Хлопець залишався вдома разом з татком та кішкою, мама поїхала з міста у справах.

“На щастя, перший “приліт” стався не в наш будинок. Я прокинувся від вибуху і вибіг у коридор. Ми завжди так робимо родиною, коли обстрілюють місто. Покликав до себе батька. Здається, вже від того першого вибуху вікна нашої квартири вибило”, – згадує хлопець.

Дмитро дуже погано бачить, тому користується окулярами або лінзами. Часу узяти їх хлопець не мав. Він хотів повернутись за ними в кімнату, але не встиг.

“Я почув звук ракети. Говорять, що якщо чуєш його, значить це десь дуже близько. Тому не рушив з місця – боявся, що мене може посікти склом від вікон. Замість цього сховався за стіну. Почув дуже гучний вибух. Мене обдало пилом, побілкою та крихтами бетону. Я перестав чути інші звуки та провалився зі свого шостого поверху на четвертий”, – розповідає Дмитро.

Батько згадував, як під час розмови Дмитро зник. Чоловік залишився на вцілілій частині коридору, а його син – ні.

“Зверху мене меблі були, я пам’ятаю, і плити також. Відчував їхню вагу. Ніби на мене впав диван. Мабуть, ще там були двері. А зверху плита – бокова стіна нашої квартири”, – згадує хлопець.

Як виявилось пізніше, ракета влучила у фасад дома на п’ятому поверсі. У квартирі Педича обвалились кімната Дмитра. Зал, з якого перед влучанням встиг вийти татко хлопця, впав аж до першого поверху. Від оселі залишились лише вхідні двері, трохи коридору, ванна, туалет та кухня. 23-річний хлопець опинився під завалами.

Спалахнула пожежа. Батько почав кликати сина і цим привів його до тями.

“Дезорієнтація. Оглушення. Ти лежиш у цьому пилу, ніс, рот, вуха – забиті повністю, ти ані вдихнути, ані сказати не можеш, і лише десь далеко чуєш, що тебе хтось кличе. Зрозумів, що на мене нічого не падає, час приходити до тями та щось робити”, – розповідає хлопець.

Дмитру довелось вибиратись самотужки, оскільки він розумів, що до приїзду рятувальників може задихнутись від пилу та отруйного диму, чи згоріти у вогні. Як скидав з себе меблі та стіну, Дмитро не пам’ятає через шоковий стан та адреналін.

“Жителі спускались по вцілілих сходах, я зустрічав людей, які вижили. Вони питали мене, чи потрібна допомога, а я питав, чи потрібна їм. Коли зайшов у квартиру, кров з ран стікала вже по ногах”, – згадує хлопець.

У квартирі Дмитро з батьком заходились збирати речі, які могли взяти. В першу чергу одяг, оскільки обидва залишались в домашньому. Вони шукали свою кішку, однак у квартирі її не було. Поспішали, бо пожежа посилювалась.

“У квартирі просто умився. Водопровід ще працював. Одягнув лінзи. Допоміг батьку морально зібратись – фізично він не постраждав”, – розповідає хлопець.

У нього було розсічення вуха, плеча, забої шийних хребців, відбитий поперек та куприк. Вони з батьком майже одразу звернулись до лікарні, де Дмитру діагностували струс мозку та невелику контузію. Повністю одужав хлопець лише через два місяці.

“Усі кажуть, що у мене сильний янгол-охоронець. Дуже пощастило, що я вцілів без значних ушкоджень. Навіть рятувальники сказали, що це диво”, – посміхається хлопець.

Через півтора місяця, 8 вересня, Дмитро у Кривому Розі вдруге опинився біля епіцентру вибуху. Тоді він з батьками вже жив у родичів. Щоранку в один і той самий час проходив однаковий шлях, щоб не запізнитись на транспорт. Але того дня затримався – почистити взуття. Це і врятувало його здоров’я, якщо не життя.

“Мені треба дійти чітко по графіку транспорту, щоб дістатись роботи. Якщо запізнитись, можна не встигнути. І в той день я вирішив буквально на дві хвилини затриматись, бо мені щось не сподобалось у взутті”, – каже хлопець.

Влучання було в будівлю, яка знаходилась на шляху Дмитра. Вибухом пошкодило дахи у Нової Пошти, кав’ярні, Приватбанку, повибивало скло та понівечило дорогу. Багато людей постраждало від уламків.

Дмитро був всього лиш за дві хвилини від місця влучання, і, якби не затримався, опинився б серед постраждалих. У квартирі родичів, де зараз живе сім’я Педич, пошкодило вікна та балкон.

Після двох вибухів, каже Дмитро, у нього зараз є лише страх невідомого попереду. Не знаєш, куди прилетить наступного разу. Останнім часом у хлопця з’явились прояви посттравматичного синдрому: нервовість та дратівливість.

“Я думаю, так етнічно склалось, що українці завжди звикли боротися і ніколи не здаватись. Я вважаю, що втрата житла – це привід почати нову сторінку у своєму житті. Такий шанс не всім людям дається, а якщо дається, то лиш одного разу. Потрібно просто займатися добрими речами, більше допомагати людям і якось намагатись жити правильніше”, – поділився хлопець.

Як він вважає, ці трагічні події навчили його цінити моменти життя. Дивитись на власний час розважливіше, ставитись серйозніше до близьких поруч та щодня радіти тому, що можеш бачити сонце.

“Не стільки хвилююсь за себе, як за своїх близьких. Я просто хочу, щоб всі знаходилися поруч, не обов’язково в одному домі. Просто, щоб у нас постійно були теплі родинні зустрічі”, – каже Дмитро.

Нагадаємо, росіяни обстріляли Нікопольщину з важкої артилерії та дронів-камікадзе.

Підписуйтеся на наш Телеграм-канал і сторінку Відкритого в Фейсбук, щоб першими дізнаватися про найважливіші події Дніпра.