Життя добровольця з Дніпропетровщини до та після полону

В одному з крайніх обмінів полоненими, вдалося повернути на рідну Дніпропетровщину місцевого добровольця. Він пробув у катівнях рашистів майже два роки.

Про це Відкритому розповіли капітан 74 окремого розвідувального батальйону Сергій Казимір та його дружина Тамара.

Сергій Казимір – розвідник за фахом, офіцер у відставці (за віком). 24 лютого 2022 року вже о 7 ранку був у військкоматі. Перше бойове завдання виконував на Донецькому напрямку, там на його підрозділ чекала ворожа засідка. Відтак він разом з побратимами потрапив до полону.

Його дружина Тамара дізналась, що чоловік у рашистів з їх інформаційним пабліків. Це було випадково, тоді вона навіть не одразу впізнала свого Сергія. Понад рік жінка разом з іншими дружинами військовополонених з Дніпропетровщини шукали всі можливі шляхи аби їх повернути додому. Були із закликом і на Відкритому. Детальніше тут: Дніпрянки більше року чекають з полону своїх чоловіків.

“Щойно ми потрапили до лап рашистів, нас усіх одразу хотіли розстріляти. Чесно, страху не було зовсім. Єдине, що відчував – жаль через те, що не зміг виконати поставлене завдання. Дуже хотілось якось виправити ситуацію. У катівнях ставлення до нас було страшніше аніж можна уявити. Те, що моє покоління бачило у фільмах про фашистів, так само повторювалось на території рф. Таке ж нелюдське ставлення: постійний голод, спрага, тортури, регулярні знущання як фізичні так і моральні їм приносили справжню насолоду. 23 місяці в полоні я тримався лише на двох мотиваціях – побачити свою родину і повернутись щоб продовжити боротьбу проти рашистів, вигнати їх з нашої землі. Вони нас ненавидять і заздрять нам, що ми країна яка намагається змінити все на краще. Ми не живемо в тому лайні, як вони. Ми вільно можемо обирати президента і змінювати владу. Це було постійним приводом ще більше знущатись над нами. Я скажу, що ми повинні дати відсіч цьому. Повинні зупинити цю навалу нелюдів. І маємо стояти до останнього всі, разом! Ми маємо тримати країну також вільною, як вона є, бо саме це їх дратує”, – розповідає Сергій Казимір.

Сергій Казимір

У полоні усі наші військові живуть без жодної інформації. Вони не знають чи вільне ще їх місто, чи живі їх рідні, і яка вцілому ситуація з Україною. І це викликає ще більший страх. Сергій розповів, що чим більші і жорстокіші були катування, тим їм зрозумілішою ставала ситуація в нашій країні. Одні з таких тортур відбувались саме під час звільнення Херсону.

“Тепер можу сміливо сказати, що життя продовжується. Одразу після повернення чоловіка ми почали лікування, реабілітацію. Вже зробили першу операцію, в нього був зламаний ніс. Попереду ще оперування колінних суглобів, вони також були переламані в полоні. Найбільше я переживала за психологічний стан. Але він відновився швидше ніж я думала. Також поступово набираємо його нормальну вагу. Все потихеньку налагоджується. Але він вже прагне повернутись на фронт, протистояти ворогу разом із сином. Він також в зоні бойових дій з 2019-го. Понад два роки без відпусток – на передовій. Але це такий свідомий вибір саме моїх чоловіків, моєї родини.”, – говорить Тамара Казимір.

Тамара Казимір

У розмові пан Сергій сказав: “Це моє перше інтерв’ю – не під автоматами”.

Більше дивіться у відео:

Підписуйтеся на наш Телеграм-канал і сторінку Відкритого в Фейсбук, щоб першими дізнаватися про найважливіші події Дніпра.