«Я выходил один с простреленными ногами»: интервью с бойцом, вышедшим из Иловайского котла

Моменты, о которых тяжело вспоминать, но которые нужно помнить — Відкритий пообщался с бойцом, который бежал из российского плена и смог выйти из Иловайского котла.

Нервно, выкуривая сигарету за сигаретой, Алексей Рубец вспоминал о тех страшных днях и о том, как потерял почти весь свой взвод. Не имея практически ничего, он в одиночку добрался до своей территории. История из жизни добровольца.

— Як Ви опинилися у складі армії?

1 травня я пішов до військомату, сказали, що місць немає. Так я опинився в «Дніпрі-1», десь в липні. В липні був же на полігоні; зразу з звідти ми потрапили до Іловайську.

— Які настрої були у бійців перед потраплянням на фронт?

Я не знаю, які настрої були в армії, але настрій у всіх був, що ми втрачаємо країну. Я пішов туди, щоб мої діти не бачили того, що є на Донбасі.

— Як Ви виходили з оточення?

Була втомленність від того шо ти кожного дня боїшся і вже хочеться додому. Але до нього ще було далеко. І ми цього не розуміли. Я виходив один. Я йшов і стукався у двері до місцевих. Ніхто не виходив, взагалі ніхто. Коли ми виходили з самого Іловайська, ми йшли повз школу. Там люди приходили, благали: «не кидайте нас будь-ласка». І плакали. Ми намагалися малими групами вийти, але без техніки. У нас були танки, БМП. Але потім вони зникли. І ми залишились ні з чим. Відбивалися як могли.

— Як до Вас ставилися у полоні?

Я потрапив до російського полону. Найстрашніше — вони завязують очі, щоб не бачили. І голос тобі каже: «Вас сегодня заберут. Скажите своим, что столько трупов оставлять на дорогах — бесчеловечно». Я йшов по цим трупам — 4 кілометри, 6 годин, із простріленними ногами.

— Яке майбутнє Ви бачите?

Я хочу жити, хочу бути завтра вдома. Хочу побачити доньку, дружину. Я не хочу більше втрачати друзів, я залишив у Іловайську майже весь взвод. Я не хочу більше крові.

Поделиться в соцсетях:

КОММЕНТАРИИ