Безкоштовний вхід чи дещо більше: хто та чому приїхав волонтерити на «БezViz» у Дніпрі

Безкоштовний вхід на фестиваль та футболка з логотипом або щось значно більше? Фестивальні волонтери: хто вони та чому працюють безкоштовно? Відкритий побував на фестивалі «БezViz» у Дніпрі та поспілкувався із ними. 

Літо — це час не тільки відпусток та канікул, а ще й пора фестивалів і подорожей. За сезон в Україні відбувається не один десяток різноманітних фестів, деякі з них стали вже легендарними, а інші лише набирають популярність. Захід собі до душі можуть обрати шанувальники будь-якого музичного стилю: від джазу до електроніки, від попси до «heavy metal». Ціни за вхідні квитки теж різняться: деякі фестивалі були і залишаються безкоштовними, а за відвідування інших доведеться викласти з гаманця від кількох сотень або тисяч гривень.

Поряд із фестивальною культурою розвивається і волонтерство. Волонтери зазвичай безкоштовно допомагають з організацією та проведенням заходів,  координацією відвідувачів та учасників, перевіркою квитків, продажем їжі чи сувенірів на території фестивалю, прибиранням території тощо.

Христина, 23 роки. Волонтер БezViz

— Чому люди їздять на фестивалі волонтерити? Чому просто не купити квиток і піти спокійно, без будь-яких зобов’язань? 

— Є різні типи людей. Що я зауважила: є ті, які хочуть «на шару» потрапити на концерти і все. Вони ніби є волонтерами, але нічого не роблять, просто безкоштовно ходять на концерти. У кращому разі, їх відловлюють та женуть геть, у гіршому — вони записуються на наступні фестивалі та постійно так катаються. А інші їздять за досвідом, навчитися, побачити, як воно все виглядає зсередини, щось нове робити, розвиватися. Ще атмосфера і люди — це одні з найголовніших факторів. Ми у волонтерському наметовому містечку усі живемо разом, разом спілкуємося. Оце окремо відділене наметове містечко у загальному — це усі люди із різних фестивалів. Ми разом їздимо, добре знаємо одне одного, час від часу знаходимо нових людей. Дуже класна компанія формується.

— А той факт, що все ж таки доводиться працювати, щось робити? Не думала, що краще наступного разу просто купити квиток?

—  Щоразу під кінець фестивалю ти думаєш: «Все, більше такого не буде! Візьму квиток і нормально погуляю!». А потім ти ідеш з квитком і розумієш, що всі волонетри лишились у наметовому містечку, куди тебе не пускають, що вся компанія десь щось робить, а ти сидиш без діла… Нудно, нема що робити, якщо ти не волонтер. Коли ти вже волонтерив, потім тобі нудно просто прийти. Працювати, звісно, важко, але в цьому щось є.

— І де той досвід, отриманий на фестивалі, потім використати? Як він допомагає у житті?

— Ну я, наприклад, займаюся організацією подій. Я з самого початку знатиму, де є проблеми, які треба вирішити до того, як провести захід. Дуже багато зауважуєш деталей у роботі з людьми, знаєш, як краще знайти підхід. Коли в тебе різні координатори, ти від кожного можеш щось хороше взяти або побачити, що роблять не так, щоб не повторювати помилок. І це дуже хороший досвід в плані психології: ти тиждень живеш в одній компанії, бачиш, хто як поводиться, починаєш розбиратися в людях.

Волонтери — це ті, хто першими заїжджають на територію фестивалю та останніми її залишають. На фестивалі, який триває три-чотири дні, волонтери можуть працювати тиждень. Вони отримують безкоштовний вхід, харчування, місце в кемпінгу, фірмові сувеніри… Але це не є справжньою причиною, чому вони тут.

Петро, 23 роки. Волонтер «БezViz».

— Те саме питання: чому волонтерство, чому не білет за гроші?

— У кожного дійсно свої причини… Я з тих людей, які їдуть за досвідом, який можна отримати в багатьох сферах: спілкування з людьми, поведінка у критичних ситуаціях. Ти розвиваєш свої розумові здібності, вчишся швидко приймати рішення і нести за них відповідальність, помічати деталі, стратегічно мислити. Ти отримуєш незабутні враження: є як найтепліші, так і найжахливіші спогади, але у пам’яті завжди лише найкраще. Кожен фестиваль має свої недоліки, та завжди мені трапляється гарна команда! Є дуже багато людей, які вже довго знають одне одного і разом їздять. Ми всі робимо одну справу і отримуємо від цього задоволення.

— І як тут волонтериться? Чим ти займаєшся?

—  По моєму обличчю не видно? (сміється) Насправді, тут добре. Я — група оперативного реагування, ми реагуємо абсолютно на будь-які проблеми, які можуть трапитися, і вирішуємо їх.

У волонтерському наметовому містечку — атмосфера дружби та взаємодопомоги. Вони розповідають, що спілкуються і поза фестивалями, їздять в гості та навіть лишаються один в одного жити. А на фестивалі завжди готові допомогти другові, підмінити чи прикрити.  У разі потреби без проблем поділяться із сусідом по намету одягом чи їжею.

Волонтер завжди готовий розділити вечерю з другом

Дехто каже, що атмосфера наметового містечка нагадує дитячі літні табори. Посиденьки біля ватри, спортивні розваги, але замість вечірньої дискотеки — концерти зірок естради. Хоча багатьох і всесвітньо відомими виконавцями вже не здивуєш. Наприклад, Андрій займається волонтерством вже п’ять років, за цей час він відвідав близько тридцяти фестивалів.

Андрій, 27 років. Волонтер «БezViz»

— Вам тут доводиться багато працювати, мало спати. Не можна спокійно піти посидіти десь. Доводиться постійно щось робити. 

— Це навіть прикольніше, аніж не робити нічого. Волонтери — це такі люди, які постійно хочуть у чомусь брати участь, люблять бути причетними до чогось великого і відчувати свій внесок. Є такі фестивалі, їх багато в Україні, які тримаються чисто на волонтерах. На будь-якому фестивалі найважчими є перші два дні, коли ти налагоджуєш якісь процеси, далі — легше, спокійніше. 

— Що на фестивалі найскладніше? Може, не спати добу або працювати фізично?

— Складно, коли між волонтерами та організаторами немає нормальної комунікації, коли ставлять нечіткі завдання, коли не знаєш, як правильно зробити. Складно, коли немає згоди між самими координаторами, і вони ставлять завдання, які суперечать одне одному, а нам доводиться по декілька разів переробляти. 

Той факт, що уся допомога є безкоштовною, і є сенсом волонтерства. Як кажуть самі волонтери, якщо людям платять — це робота, а не волонтерство, навіть якщо платять невеликі гроші. Але всі як один стверджують, що про грошову винагороду навіть не замислювалися, фестивалі дають досвід, емоції та друзів, а це не купиш ні за які гроші.

Ілля, 24 роки. Волонтер БezViz

— Часто так траплялося, коли ти їхав волонтером, а тобі казали знайомі, що ти це робиш лише заради безкоштовного входу?

— Дійсно, перший раз, коли я їхав на фестиваль, я це робив заради безкоштовного входу, але потім так захопився… Тепер я їду заради досвіду, робити те, чим я ще ніколи не займався. Тут я допомагаю у роботі зі спонсорами та іноземними делегаціями — такого досвіду у мене ще не було. Взагалі напрямків дуже багато: можна почати з елементарного — перевіряти квитки, прибирати територію. Коли мені зараз кажуть, що я їду лише заради музики… Я за стільки років вже переслухав усіх, кого хотів, мені це нецікаво. 

— Були такі випадки, коли на фестивалі ти хотів побувати на виступі якогось конкретного виконавця, а саме у цей момент тобі давали багато роботи і в тебе не виходило? 

— Так, бувало й таке. Але атмосфера наметового містечка та друзі усе компенсують, і ти не засмучуєшся, коли не потрапляєш на виступи тих музикантів, на які хотів. 

— Що ви робите взимку, коли закінчується літо, закінчуються фестивалі? 

— А це називається «постфестивальний синдром», цим усі хворіють… Одразу з’являється такий смуток, не знаєш, що далі робити, чим зайнятися. Але потім минає зима, навесні вже починають з’являтися перші анкети, перша інформація про волонтерство.

Компанія волонтерів «БеzViz» склалася дійсно дружньою та драйвовою: тут зібралося чимало старих друзів, але новачків у свою компанію теж радо прийняли. Юля волонтерить вперше, заради цього їй навіть довелося відкласти роботу.

Юля, 21 рік. Волонтер «БezViz»

— Чому ти вирішила стати волонтером? 

— Це вихід з моєї зони комфорту. Коли ти волонтер — живеш у якійсь особливій атмосфері, ти в команді. Ти допомагаєш, вчишся.

— Чого ти очікувала, коли подавала заявку на волонтерство? 

— Попрацювати в команді, познайомитися з новими людьми, гарно провести час. Всі мої очікування справдилися на 100%. Ми працюємо разом, кожен має свою зону відповідальності.

— Можливо, ти хотіла побувати на виступі когось із виконавців?

— Соромно зізнатися, але до фестивалю я не знала, які будуть виконавці… Але мені дуже сподобалися Kadebostany, хочу ще сходити подивитися на Module Stage.

— Фізично важко вперше так працювати?

— Напевно, я з самого початку була до цього готова, розуміла, що доведеться п’ять днів працювати. Але ми працюємо за змінами, тому знаходиться час і погуляти. Наразі я вже достатньо вийшла зі своєї зони комфорту, але якщо ще раз буде можливість волонтерити — піду.

Дійсно, волонтери відрізняються від звичайних відвідувачів. І не лише браслетами іншого кольору чи бейджами. Вони втомлені, постійно чимось зайняті та з якимось особливим вогником в очах. Вони ті, хто має інший світогляд, ті, для кого фестиваль — це більше, ніж просто музика.