Сторічна вишита довга сорочка від прапрабабусі перейшла Вікторії як цінна сімейна реліквія. У День вишиванки родина поділилася своєю історією. А народна майстриня розкрила таємниці символіки народного вбрання Дніпропетровщини минулого століття.
Про все це Відкритому розповіла народна майстриня України з вишивки, керівниця гуртка «Традиційна українська вишивка» Центру дитячої та юнацької творчості Оксана Тижненко та власниці цінної сімейної реліквії – столітньої вишиванки Вікторія Надєїна та її бабуся Людмила Надєїна.
Сторічна довга вишиванка онучці Вікторії дісталася від бабусі, а тій від її бабусі. Родина зберегла навіть архівне фото від предків у реліквійному вбранні.
Сторічна вишиванка родини Надєїних
«Вишиванка мені дісталася випадково. Був час, коли це вбрання ховали та воно не було популярне. Річь була у шафі, у мами були три сини, тому вишиванка просто лежала. Після смерті матері я знайшла сімейну реліквію та віддала її сестрі старшій. А до Дня вишиванки моя онука Вікторія запросила мене на фотосесію і я їй сказала про те, що є така у нас річ. І ми родиною вирішили передати вишиванку саме їй, бо вона єдина, хто проявив до неї інтерес», – згадує Людмила Надєїна.
Людмила Надєїна
«Я завжди дуже серйозно та з шаною ставилася до сімейних традицій та обрядів. Коли дізналася про цю вишиванку, надзвичайно зраділа – що зберігли для нащадків цю річ. Вишиванка проживає наразі свою другу війну. Актуальність вишитих сорочок щороку зростає, бо в Україні з радянських часів не так швидко цікавилися нашою історією. Але зараз у важкі часи люди прокидаються!», – вважає Вікторія Надєїна.
Оксана Тижненко
Правильно говорити не «вишиванка», а «вишита сорочка», пояснила народна майстриня України з вишивки. З давен такий одяг був як нижня білизна, адже зверху вже одягали наступні шари: спідниці, жилети, запаски.
«По орнаментації останні 100 років на вишиванках зображують хрестик. Але до 20 століття зображували геометричні орнаменти, а хрестиком була просто одна з технік. Насправді технік вишивки на території України більше 200. Наші сорочки схожі з київськими та полтавськими. Кольори нашого регіону були стримані та не дуже насичені, адже фарбували тканину природніми барвниками. Це білий колір, беж, сірий, ніжно-жовтий, синій та багато червоного. Червоний колір ми отримували від маленьких комашок «червеців», які збирали та перетирали – ось так був насичений колір. Чорного було мало, бо його складно було створити», – пояснила керівниця гуртка «Традиційна українська вишивка» Центру дитячої та юнацької творчості.
Оксана Тижненко
Орнаменти були здебільшого геометричні. Таку майстерність і дизайнерський хист можливо отримати тільки завдяки багатолітньому досвіду та безперервній роботі, навички якої передаються від покоління до покоління.
Найпоширенішими техніками були художня двобічна гладь, лічильна гладь, стебнівка, мережка та філейне шитво, хрестик. У гладьових техніках, які використовувалися у геометричних і рослинних орнаментах, переважала чорно-червона колористика. В рослинній орнаментиці переважали квіткові мотиви, композицію яких формували поєднанням пишних, вільно розташованих, гнучких гілочок із площинними п’ятипелюстковими квітами, трипелюстковими пуп’янками та дрібними листочками.
