Дніпрянка Ірина Караган піднялася на 6 із 7-ми найвищих вершин світу. На черзі останній пункт її списку – пікова точка Австралії.
Про своє захоплення горами, підготовку та здійснення сходжень, а також про розвиток власного бізнесу альпіністка розповіла в етері програми «Шах і мат» на телеканалі «Відкритий».
Протягом 30-річного досвіду підкорення гір Ірина Караган встигла піднятися на Монблан, Аконкагуа, Кіліманджаро, Деналі та масив Вінсон. Вона також стала першою дніпрянкою, яка досягла найвищої вершини земної кулі – Евересту, де пробула близько 20 хвилин.
Своє останнє сходження спортсменка здійснила на гору Аннапурна у Гімалаях. Його присвятила 20-річній доньці.
«Знаю, що було надано близько 20 дозволів, проте на вершину зійшло менше половини. Ця гора – одна з найнебезпечніших у світі через складний рельєф та мінливі погодні умови. Нестабільна погода на Аннапурні та у регіоні загалом – це скоріше правило, аніж виключення. Там дуже часто сходять лавини, трапляються льодові обвали. Усі, хто загинув у таких експедиціях, загинули саме через це», – розповідає альпіністка.
За статистикою, для майже 30% підкорювачів Аннапурни спроба сходження закінчилася смертю. Але Ірина Караган переконує: з 50-х років минулого століття умови дещо змінилися, тож зараз шансів успішно піднятися – все-таки більше.
«Не можу сказати, що стало набагато безпечніше, але є сприятливі чинники. Це і зміна клімату, і трансформація спорядження, і розвиток комерційної складової у Гімалаях в цілому. Дякувати Богу, на моїх очах ніхто ніколи не гинув, проте на Евересті дійсно бачила тих, хто там залишився. І саме в такий момент розумієш – усе це дуже серйозно», – коментує спортсменка.
За її словами, під час сходження на гору-«восьмитисячник» рюкзак зі спорядженням міг важити від 6 до 8 кг. А от під час експедиції на Деналі (Аляска) завантажитись довелося ледь не втричі більше – до 15-20.
«Інші речі ми самостійно тягнули на санях. На відміну від Гімалаїв, там немає шерпів, які тобі допомагають. Більшість цього вантажу – це, звісно, їжа, оскільки заходиш далеко і в очікуванні погоди можеш пробути у горах до тижня, а то й усі 10 днів. У таких умовах важливо чітко розраховувати свої запаси, бо якщо щось скінчиться – ніхто тобі не допоможе. Загалом Деналі вразила своєю красою: полярний день, де сонце не заходить ні зранку, ні ввечері. На усіх вершинах я з гордістю підіймаю прапор України та прапор Дніпра. І дуже люблю, коли щастить застати світанок», – ділиться Ірина Караган.
Основний бізнес Ірини напряму пов’язаний із захопленням – жінка керує магазином, який пропонує спорядження для туризму, альпінізму та інших екстремальних видів спорту. А з початком повномасштабного вторгнення альпіністка допомагає і захисникам на передовій:
«Коли розпочалася війна, я одразу вирішила, що нікуди не поїду – до того ж, команда потребувала моєї особистої підтримки. Ми і раніше були соціально відповідальним бізнесом, але сьогодні для мене це особливо важливо. Більшість нашого товару підходить і для людей, які захищають країну на фронті: це спальні мішки, килимки, термобілизна тощо. Продовжуємо допомагати, адже багато спортсменів теж пішли воювати, багато хто, на жаль, загинув. Український альпінізм втратив дуже серйозних представників».
