«Близько до серця»: як підтримати та допомогти людині, яка пережила окупацію
Війна ще триває, і вона лишає свій слід на кожному з нас. Багато людей пережили окупацію, хтось наважився виїхати, а хтось і далі перебуває у населених пунктах, які тимчасово під триколором. Тож, як допомогти та підтримати того, хто пережив це і не зашкодити, у випуску проєкту «Близько до серця» розкаже психологиня Олеся Ольховик.
Про це повідомляє Відкритий.
Героїня цього випуску програми «Близько до серця» 20-ти річна студентка Дар’я Стоєва. Дівчина провела 4 місяці під окупацією та все ж таки наважилася виїхати на територію підконтрольну Україні – до Дніпра.
«24 лютого мені подзвонила моя подруга і сказала, що почалася війна. У мене сталась панічна атака, я почала сильно плакати. На той момент я була у Дніпрі, але не дивлячись на те, що я розуміла, що може бути окупація – мені дуже хотілося до тата, тому ми поїхали до Запорізької області. Я їхала з думками, якщо я помру, краще аби це було вдома. Вперше я побачила російські танки та триколори так близько, і для всіх було зрозуміло, що почалася окупація. Вимикали світло, не було інтернету, не було зв’язку й досі немає. Дуже багато людей, які стали співпрацювати з окупантами. Тому просто вийти на вулицю і сказати «Слава Україні» ти не можеш. Одного ранку я прокинулась, а наді мною стоїть російський солдат. І я дуже добре пам’ятаю як він сказав: «Ну все, не будем мешать Дашеньке спать», а мені тоді захотілось відповісти, аби вони не заважили нам жити. Життя просто стає на паузу, мені здається, ти на вечір помираєш, а на ранок тобі знов треба ожити, щоб далі проводити свій день. Я відволікалась спілкуванням з однолітками, але я дуже довго не посміхалася, мені складно було зрозуміти, що далі можна жити», – ділиться Дар’я.
За словами психологині, така реакція цілком очікувана.
«Ненависть, лють, спустошення – це норма в такі часи. Якщо маєш бажання якось допомогти собі, треба працювати, є дуже багато технік. Можна створити таку собі внутрішню реальність, в якій людина може щось зробити. Не варто ходити замороженим з цими емоціями в собі. Якщо хтось хоче комусь допомогти і поговорити про це, то варто спочатку запитати чи готова людина до такої розмови. Варто говорити, що ви тут, ви поряд і ви допоможете. Тим хто намагається спілкуватися з людьми, які пережили окупацію, не треба знецінювати емоції. Якщо нам здається, що ми б у такій ситуації відчували інше, то це тільки про нас, адже ми всі різні», – наголошує Олеся Ольховик.
Повний випуск можна подивитися на нашому Youtube-каналі.
Підписуйтеся на наш Youtube-канал! Там на вас чекає ще більше відео.
