Найтитулованіша параатлетка в УкраїніОксана Ботурчук на цьогорічній Паралімпіаді у Парижі здобула одразу 2 медалі: бронзу у бігу на дистанції 400 метрів та срібло – на дистанції 100 метрів. Загалом на її рахунку вже 12 призових місць.
Своїми емоціями від виступу, ставленням до конкурентів-росіян, а також особливостями тренувань під час війни спортсменка поділилася в етері програми «Шах і мат» на телеканалі «Відкритий».
Оксана Ботурчук зізнається: після народження третьої дитини вже не планувала повертатися у спорт. Тренування припинила з 2022 року, адже за тиждень до повномасштабного вторгнення дізналася про вагітність. Втім, за рік до Паралімпіади таки розпочала підготовку – вмовив тренер.
«Дехто на Паралімпійських іграх досі не розумів, у яких умовах готувалися українські спортсмени. Це була найважча підготовка в плані емоційного та фізичного навантаження. Коли ти півночі качаєш дитину, у якої лізуть зубки, ще півночі її ховаєш у підвалі від обстрілів, а зранку тобі треба показувати результати. Коли охоронці виганяють зі стадіону через тривогу, бо в небі «висять» шахеди і це небезпечно для життя. Обидві медалі далися важко. Ми готувалися на дистанцію 400 метрів, де я взяла бронзову нагороду. А от срібна на стометрівці – навіть перевершення мене самої, бо з роками атлетам стає важко в спринті. Піднімаючись на пʼєдестал, щоразу думала про наших спортсменів, які загинули: хотілося присвятити ці нагороди тим, хто вже ніколи не зможе змагатися», – розповідає Оксана Ботурчук.
У Парижі здійснилося ще одне бажання параатлетки – обігнати суперницю-росіянку. Цьогоріч рішенням Міжнародного паралімпійського комітету до змагань допустили аж 90 спортсменів з країни-агресорки.
«Коли «нейтральних» атлетів допустили до змагань, я зрозуміла, що вона претендуватиме на медаль, бо доволі сильна бігунка. Тож це стало додатковою мотивацією до повернення: не приїхати – значило дати їй шанс вийти на сходинку пʼєдесталу. Ми намагалися не помічати «нейтральних» атлетів, хоча це було дуже важко. Представники інших країн могли обійматися з ними, сприймали просто як спортсменів. Доля звела нас у півфіналі на 400 метрів. Вона сама почала розмову в колрумі, привітала з народженням дитини. Тут мене взагалі розпач взяв, бо моя дитина народжена під час війни. Але усі емоції я залишила для доріжки – аби ця лють допомагала мені боротися з суперницею. Ми взяли медаль і це була моя особиста перемога, мій маленький фронт. Але я думаю, він також є важливим», – підкреслює чемпіонка.
На дистанції 400 метрів разом із Оксаною вперше змагалася бігунка-трансгендер. Італійка Валентина Петрілло так і не вийшла у фінал, проте її участь викликала жваві дискусії у спортивному середовищі.
«ВВС у мене брали інтервʼю з цього приводу – чи не проти я виступу трансгендера на іграх. Я дала такий меседж, що не проти, але якби це був підліток, який у юному віці усвідомив себе дівчинкою та розпочав фармакологічну терапію, що давала б йому змогу змагатися серед жінок. Але коли мова йде про чоловіка, який до 41 року був атлетом та отримував медалі, повністю атлетично сформований як чоловік, має дружину, дітей і продовжує перебувати у шлюбі – це якось не дуже чесно. Тому стосовно виступу Валентини я була проти», – пояснює спортсменка.
У найближчих планах Оксани Ботурчук – трохи відпочити та провести час із родиною. Чи готуватиметься до наступної Паралімпіади, спортсменка пока не впевнена, проте має бажання тренувати поранених воїнів.
Ексклюзивне інтервʼю з паралімпійською чемпіонкою переглядайте у відео.
