З перших місяців повномасштабного вторгнення Денис Кальчук боронить державу у лавах Нацгвардії. Його підрозділ пройшов найгарячіші точки фронту: бої за Рубіжне, звільнення Лиману, наступ на Куп’янськ і Балаклею. Під Кремінною військовий отримав важке поранення – натрапив на протипіхотну міну.
Про найскладніші завдання, особисту вмотивованість, а також реабілітацію та життя з протезом, головний сержант Центрального територіального управління Національної гвардії України розповів у ефірі програми «Шах і мат» на телеканалі «Відкритий».
Бойовий шлях Дениса Кальчука розпочався з Рубіжного: тут його підрозділ одним із перших стримував атаки ворога. Трохи згодом військові відійшли до Слов’янська, де готували лінію оборони, а своєрідне «хрещення вогнем» нацгвардієць отримав на Лиманському напрямку, у боях за звільнення міста:
«Операція тривала близько 20 днів. Найважчим став захід у зону бойових дій, а також розтягнуті шляхи логістики. Доставка води та їжі була ускладненою, ми не мали можливості безпечно налагодити переправу. Річку форсували на човнах, потім заходили пішки. Непростим був і процес евакуації поранених: тим не менш, усі наші хлопці вижили».
Пригадує Денис і «м’ясні» штурми «вагнерівців» під Бахмутом. На той час ворог вже активно залучав ув’язнених, яких завербував у свої ряди.
«Це було важко не стільки з військової точки зору, скільки з моральної. Коли вони йшли у наступ, то не мали права повернутися – ми це знали на 100%. Єдиним шансом на виживання для них було вибити нас із позицій. Звісно, стримувати таку навалу було досить непросто», – розповідає військовий.
Під Лиманом нацгвардієць врятував життя заступнику командира роти батальйону «Дніпро-1» Віктору Ожогіну. Не розгубився і першим наклав турнікет на поранену ногу, а далі кілька годин з побратимами ніс постраждалого до медиків. Евакуювати часом доводилось і цивільних – наприклад, двох діток у ході важких боїв за Сєвєродонецьк.
«По дорозі зустріли хлопчика й дівчинку: з’ясувалося, що їхні батьки загинули під обстрілами, тож діти йшли пішки до родичів у сусіднє село. Звичайно, ми їх забрали та відшукали родину, я одразу спитав, чи готові ними опікуватися далі. Пощастило, що сім’я вже збиралася евакуюватися, біля двору стояла машина, завантажена речами. Але те, що випало на долю цих діток – неможливо пробачити росіянам взагалі», – вважає Денис Кальчук.
Звільняючи Харківщину, боєць був особливо вражений прийомом людей, які певний час перебували в окупації. Каже, що ніде не зустрічав «ждунів руського миру» – лише відкритих, вдячних українців:
«Я ніколи не бачив такого вогню в очах своїх хлопців, та й сам ніколи в житті не відчував такого піднесення. Люди нас зустрічали на колінах. Попри обмежені ресурси, вони хотіли зробити хоча б щось для військових – почастувати, банально винести води. Був випадок, коли дідусь не хотів випускати хлопців, доки не з’їдять борщ. Це не може не мотивувати, адже це те, за що ми боремось – звільнити наш народ і наші землі».
Весною 2023 року поблизу Кремінної Денис Кальчук отримав важке поранення: у ході розвідувальної операції підірвався на протипіхотній міні. Лікування та допротезна підготовка тривали близько двох місяців, далі – ще три місяці реабілітації на базі дніпровського центру «Recovery». Завдяки зусиллям лікарів та власній мотивації, сьогодні Денис живе повноцінним, звичайним життям. Регулярно відвідує спортзал та навіть боксує.
Повне інтерв’ю із головним сержантом Центрального територіального управління Нацгвардії переглядайте у відео.
