У Дніпрі в’язні фашистських концтаборів поділилися своїми спогадами

Про Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів: спогади та аналіз історичних фактів у прес-центрі Відкритого розповіли голова Дніпропетровського відділення Всеукраїнської спілки в’язнів — жертв нацизму Людмила Кочержина, в’язень, що народилася у полоні, Євдокія Варшавська та менеджер із гуманітарних проектів Дніпропетровського відділення Всеукраїнської спілки в’язнів — жертв нацизму Олена Антонінко.

Організація була заснована в 1989-му році  з метою об’єднання малолітніх в’язнів концтаборів — людей, які жили з тавром та не мали права говорити про себе.
«Ми були обмежені в усьому, позбавлені пільг, можливості навчатися і говорити про це. До 2000 року було близько 20 000 жертв нацизму. Ми домоглися того, що отримали виплати. Ми — останні жертви нацизму, які можуть все розказати не з підручника», — розповіла Людмила Кочержина.

Історії життя цих людей є не лише болючим спогадом, скаліченою долею, але і важливою частиною історії. Євдокія Варшавська розповіла про героїзм своєї матері та тяжке дитинство, яке залишається досі відкритою раною.

«Я розкажу вам свою історію дитинства: народилася в Німеччині. Ось коли мені було всього лише п’ять місяців, ми їхали, дорога була тяжкою. Коли мати приїхала до своїх батьків — вони її вигнали. Проте знайшлись хороші люди, які прихистили нас у маленькій кімнаті. Мені дуже запам’ятався епізод, коли батько був вже опухший, а я хотіла їсти. Він кинув у мене кашу, тоді я запитала його: чому він це зробив. А він відповів, що я могла померти. Взагалі від голоду нас врятувала мати. Навесні у нас з’явились ховрашки, яких ми їли, завдяки чому й вижили», — поділилася своїми спогадами Євдокія Варшавська.

Олена Антонінко розповіла, чому дуже важливим є те, що вони роблять зараз. Ще з 2003-го року вони беруть участь в різних проектах. Проте головним та першочерговим є захист таких людей. Зараз вони мають змогу отримувати медико-соціальну підтримку, усі предмети першої необхідності.

«Ми працювали з людьми, які 40 років мовчали про це, вперше ми обслуговували близько 160 осіб, які були зовсім не мобільні. А для мобільних наразі влаштовуємо різні заходи, на яких вони спілкуються, обмінюються спогадами, чаюють, дивляться цікаві фільми. Крім того, ми усі разом відвідуємо виставки, їздимо на екскурсії».

Також Олена Антоненко також додала, що на цих заходах люди, які присутні в залі та дивляться на те, як хтось розповідає живу справжню історію — не можуть залишитися байдужими. А учасники відчувають, що вони потрібні, значимі, отримують новий імпульс життя.

Нагадаємо, раніше ми писали про те, що в Дніпрі відзначали 74-ту річницю звільнення від німецько-фашистських окупантів.


Читай новости первым! Подписывайся на "Відкритий" в Facebook и Telegram.