Дніпровська веслувальниця Анастасія Коженкова про визначні досягнення та головні виклики у своєму житті

Олімпійська чемпіонка, чемпіонка світу та Європи, заслужена майстерка спорту України Анастасія Коженкова у 38 років продовжує тримати високу планку, виступаючи на найпрестижніших змаганнях. Веслувальниця, яка живе та тренується у Дніпрі, нещодавно повернулася з Олімпіади в Парижі та готується до нових змагань.

Про життєвий шлях, головні досягнення та спортивні виступи під час великої війни Анастасія Коженкова розповіла у програмі «Український характер» на телеканалі Відкритий.

Анастасія Коженкова народилася 19 січня 1986 року у місті Ковель Волинської області.

У Ковелі спочатку займалася баскетболом. Звідти у 2000 році її забрали до Києва займатися академічним веслуванням у Київському спортивному ліцеї-інтернаті.

У 2007 році переїхала до Дніпропетровська (нині Дніпро), де тренується під керівництвом тренерів Володимира Морозова та Діни Міфтахутдінової.

У 2008 році закінчила Національний університет фізичного виховання і спорту України у Києві.

Спортивні досягнення:

Анастасія Коженкова у 2012 році стала олімпійською чемпіонкою з веслування у складі четвірки парної (Анастасія Коженкова, Яна Дементьєва, Катерина Тарасенко й Наталія Довгодько). Тоді ж була нагороджена Орденом «За заслуги» III ступеня.

Також має в активі золото та срібло чемпіонатів світу, а також 4 золоті, 2 срібні та 2 бронзові медалі чемпіонатів Європи з веслування.

– Як ви прийшли у великий спорт?

«Я з маленького містечка Ковеля, Волинської області, де займалася баскетболом, волейболом, дзюдо. Взагалі всім. Тренер їхав через Ковель і зупинився на заправці, запитав моїх однокласників, чи є тут високі дівчатка. Вони взяли його номер телефону, а мобільних ще ж немає. Моя мама йому подзвонила, сама в шоці. Питає мене: “А ти знаєш, що таке веслування?” Я кажу: “Олімпійські ігри тільки закінчилися. Звичайно, я знаю, що це таке”. Я кажу: “Ну, поїхали»

— Горовий Олександр Іванович. Ваш тренер?

«Так, перший тренер. Ми поїхали до нього додому, я познайомилася з його дружиною, а в нас там стався невеличкий конфлікт з моїм характером. Я була дуже худенькою, я на свій зріз метр сімдесят тоді, важила п’ятдесят кілограмів. Я зовсім нічого не їла, мама не могла мене заставити»

– Конфлікт полягав в чому?

«Я не хотіла їсти, а він мене виделкою по руці вдарив. А в мене лежав ніж. І я така, що, хто ви такі? Він каже, я тут твій тренер. Я говорю, ви мені ще поки ніхто. Я говорю, не треба зі мною так. Він каже, в тебе характер є, ти за себе даси бій в будь-якому випадку. Я відчуваю, що в тебе буде гарне майбутнє. В той же день з поїзда поздавала всі нормативи, поставила рекорд на концепті. Дитині 13 років. Столиця! Я позаймалася півроку, я почала вигравати в одиночці дівчат, які вже займалися по 2-3 роки. І через рік я вже відібралася на чемпіонат світу в двійці. І я вже в 2002 році була на чемпіонаті світу»

– У житті кожного спортсмена були труднощі, випробування. Які найскладніші ситуації були, з якими ви все ж впорались?

«З самого дитинства і до теперішнього часу їх було достатньо багато. Ти живеш в інтернаті, і в тебе таке харчування не дуже було. Я лежала з гастритом. В мене немає двох мінісків, і це сталося на змаганнях»

– Скільки разів ви падали з човна?

«Не знаю, ну, небагато. Ну, максимум, може, до 5 разів. Перший раз це взагалі в мене були змагання в Києві, і мама моя була присутня, вона на катері з тренером їхала. І я перевернулася, мама так злякалася, що тренер не знав, за ким їхати, за мною чи її ловити. А в нас баночка, каретка, там, де ми сідаємо на неї, спочатку вона випливає, а потім я. Оце дорога штука. І нас завжди вчать, що треба її зловити, бо вона не кріпилася. Зараз вони вже кріпляться, якщо ти перевернувся, вона не потоне. Я з нею винурнула, я кажу, все нормально, Олександр Іванович, я її піймала. В мене мама така, ти що? Каже, та викинь ти її, а я кажу, ти що, ти знаєш, скільки вона коштує?»

– Через що треба було пройти для того, щоб стати першою?

«Ти хочеш бути на Олімпійських іграх серед найкращих. Якщо не буде конкуренції, не буде росту. Ти краща, ну і точка. А так, коли в тебе постійно хтось з молодих, хтось з дівчат, вони зі мною постійно конкурують, в мене є стимул виграти в них, що я така доросла, а вони такі молоді, і їх це підбадьорює. Вони мені казали, боже, тобі 30, ти вже така стара. А заразь їм по 30. Вони кажуть, боже, як ми могли це казати?»

– Які тренування вважаються найскладнішими?

«Та всі тренування нелегкі. Для мене це концепт, коли потрібно дуже багато на ньому розгонів всяких робити. І ти вже кінця тренування сидиш, і тобі вже нічого не хочеться. Я показую приклад своєму сину. Мама не сидить вдома, не лежить на дивані, не плачеться і не говорить, як мені погано. Він приходить і каже, мам, у мене тут ручка болить. Потім такий дивиться на мене, що тобі казати, в тебе ніжка болить, і пішов. В нього є приклад того, що попри якісь перешкоди у житті, потрібно рухатись далі»

– Чи хотілося б займатися ще чимось, окрім спорту?

«Був в мене такий потяг до кіно, мені здавалося, що мені хочеться позніматися в рекламі. Потім воно все відходить на другий план, коли ти втомлюєшся і займаєшся улюбленою справою. Ти не хочеш щось змінювати в самому житті, якщо це приносить тобі задоволення»

– Які нагороди у житті є для вас найважливішими?

«Моє олімпійське золото в Лондоні – це саме дороге спортивне досягнення, що в мене є. Але насамперед – це мій син. Всі нагороди, порівняно з ним ніщо. І мені часом вже казали, ну ти стара, вже закінчуй. Я говорю, так знайдіть молоду, яка мене обійде. Коли я в цьому році виграю одиночку, мені говорять, як? Я друга на концепті, всі говорять, як? Я кажу, а що ви думали, все так просто, чи що? Я тут приїхала на Олімпійські ігри в Парижі відбиватися, чи що я тут маю робити?»

– З приводу вашого сина, він взагалі-то дивився на маму, дивився на тата і, мабуть, через це не обрав академічне веслування своїм спортом?

«Він ще досить маленький, йому тільки 11. Веслування в нас починається бажано з 13 років. Він говорить, мам, ти бачила свої руки? Я така, а що з ними не так? Каже, мам, там мозолі, там рани постійні. Каже, ну мені це не подобається. Він в мене зараз займається футболом і боксом. Він каже, що це нормально. Я кажу, дійсно, ходити з фінгалами краще, ніж ходити з руками такими»

– Коли у вас народилася дитина, ви так швидко вийшли на старт, хоча могли б відпустку взяти?

«Я дуже хотіла побувати в Ріо. Залишалося два роки, щоб привести себе в оптимальну форму для виступу у двійці. Але при цьому я годувала свою дитину. Перед стартом його покормлю. Віддала чоловіку, він йде з коляскою гуляє, а мама йде на старт. Так, ми дуже непогано проїхали. Заїхали десяті, а ліцензійна зона – це було одинадцять. Це було взагалі круто. Ще я ганялася, коли малому було 10 місяців. Було натхненням, напевно, тому що я себе спробувала на міжнародних стартах, і я була третьою в одиночці, і думаю, ну все, тоді, якщо я вже тут показую якийсь досить непоганий результат, то можна спробувати далі»

– Ваш чоловік, Олексій, сказав, що ви йому дуже сподобались. Але від вас він відповідь почув не зразу.

«Ми так познайомилися цікаво. Він так підходить до мене з телефоном і каже, а можна твій номер телефону? Мобільний. Я на нього так дивлюся, який мобільний? В мене є тільки стаціонарний. Зараз це смішно, але тоді був такий час, коли не у всіх мобільні телефони були, а в мене його точно не було. Він каже, я приїду з Польщі, я тебе наберу. Добре. Він мені подзвонив. Ми проговорили півгодини, я кажу, стоп. А який ти з Льош? Бо у мене в телефоні записані чотири Льоші. Потім зрозуміло, що все трішечки по-іншому склалося»

– Кажуть, що в Анастасії Коженкової такий характер – дівчина з перцем. Це правда?

«Так. Я буваю дуже наполегливо. Навіть коли я не права, я все одно докажу, що я права. Дуже вперта та експресивна»

– Якою є ваша мрія?

«Мир в усім світі, тому що зараз у нас іде війна, і я хочу, щоб це вже скінчилося, ми зажили нормальним життям, так і раніше»

– Перед чим не встоїте?

«Перед солодощами. Я люблю шоколад, тортики, тістечка»

Детальніше дивіться у програмі «Український характер».

Програма створена телеканалом Відкритий за сприяння Громадської організації «Голос ПРО» в межах проєкту Strengthening Viability of Media From Dnipro Region. Проєкт є частиною Програми невідкладної підтримки медіа Львівського медіафоруму. Він реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в межах Transition Promotion Program.

Підписуйтеся на наш Телеграм-канал і сторінку Відкритого в Фейсбук, щоб першими дізнаватися про найважливіші події Дніпра.