«Pianoбой» дав ексклюзивне інтерв’ю після виступу на фестивалі «БеzViz»

У Міжнародному фестивалі «БezViz» взяли участь багато українських та закордонних виконавців. Серед хедлайнерів був відомий український гурт «Pianoбой». Відкритий відправився за лаштунки, аби особисто поспілкуватися з лідером гурту Дмитром Шуровим та поставити йому кілька питань.

Чим цей виступ відрізнявся від усіх інших концертів?

— Сьогодні на концерті у нас була певна прем’єра. З нами виступала художниця-аніматорка, яка створює відеоряди. Її звати Настя Фалілєєва. Вона є дуже крутою художницею. Ми з нею придумали декілька проєктів, про які ви з часом дізнаєтесь.

— А як з’явилася ідея поєднати музику та арт?

— Ми робили це раніше, десь три роки тому. Але потім зробили паузу. По-перше, ми три роки грали лише у сидячих залах, а цього року я зрозумів, що трішки скучив за «стрибальними» концертами. Ми створили цю програму й будемо грати її теж восени у клубах. Задля цієї штуки вирішили піти трохи далі та поекспериментувати з «visual art», тобто у нас є художник по світлу, який працює разом з нами.

— Яка з ваших пісень є для вас улюбленою?

— Завжди остання пісня, яку я закінчую. Тому що кожна пісня, яку ти закінчуєш, дає тобі можливість написати нову. У мене воно якось так: поки я не позбавлюся якоїсь ідеї — наступна важко приходить. Тому я завжди дуже радію, коли закінчую пісню. На даний момент я дуже тішусь, оскільки щойно закінчив дві. Обидві з них — це дуже прикольні фіти. Взагалі у нас рік фітів, адже дуже мало було колаборацій у попередні роки. У цьому році їх багато. Усі ці колаборації були із жінками — найкращими українськими артистками. Щойно ми закінчили ті пісні, які будуть скоро виходити: одна в серпні, а друга у вересні, тому зараз я дуже задоволений. А виділити одну пісню мені важко, тому що всі вони, по суті, є якоюсь частиною життя (…) я не пишу пісні просто для того, щоб заповнити у концерті якусь паузу. Це завжди те, що я хочу сказати.

— Що надихає вас на творчість?

Усвідомлення того, що у житті все відбувається дуже швидко і скоро закінчиться. Якось не знаю, важко сказати. Мене завжди це питання трошечки ставить у глухий кут, тому що надихати можуть дуже різні речі, але загалом надихає, тобто може надихати кохана жінка, родина, яблуко. Цього року в нас у саду вродили персики. Ось таке у нас маленьке деревце. Воно цьогоріч вродило шістдесят персиків. Це зараз подія року. Знаєте, більше, напевно, надихає усвідомлення того, що усе швидкоплинне.

— Чи з’являється у вас певний страх перед виступом? Можливо, є якийсь ритуал, щоб концерт був вдалим?

Ні, немає ритуалів, але є певне передчуття магії, тому що музика — це річ така, яку, принаймні я, створюю для взаємодії з людьми. Це спосіб комунікації. Найбiльше мені подобається, коли через музику, як якусь універсальну мову, створюється енергія між людьми (…) між ними та мною відбувається діалог. Я завжди йду на сцену з передчуттям того, що це станеться. Якщо стається — супер, а не стається — чекаю наступного разу.

Як вам вдається під час виступу повністю розчинятися в атмосфері, яка панує навколо?

— Ну, для мене, в принципі, музика — це (…). Навіть важко пояснити: мабуть, для мене вже на цій стадії (я багато зіграв в житті концертів, тисячі, от реально) важливо бути включеним у кожну хвилину, кожну секунду. Я отримую насолоду. Для мене кожна секунда взаємодії з людьми — це певний кайф. У мене не буває такого, що я на якійсь пісні відпочив, а на якійсь попрацював. Це просто такий нескінчений потік.

— Я знаю, що ви порівнюєте себе з Вінні Пухом. Чому саме з ним?

— Це просто один із моїх улюблених персонажів, є й інші. Просто так сталося, що я читав у дитинстві багато «Вінні Пуха», а потім «Дао Вінні Пуха». Це дуже класна книжка, я вам, до речі, рекомендую. Мене якось після неї зачепило, і я зрозумів, що Вінні Пух — це істота, яка у житті намагається принести максимальну користь тут, сьогодні. Не у майбутньому і не у минулому. Він мені дуже близький як персонаж. Я намагаюсь жити в моменті та максимально реалізувати себе тут і зараз. Так, я теж можу, як віслюк, трошки понудьгувати або, як сова, забагато думати. Але загалом я принаймні намагаюсь йти вперед і розв’язувати проблеми почергово. З якогось моменту мені почали дарувати Вінні Пухів, а тепер це дуже-дуже серйозна колекція вдома. Я навіть вже просив цього не робити, тому що реально вже усі можливі є. Це дуже приємно та круто, але більше за все мені приємно, коли люди малюють щось або роблять власними руками, а не коли купують. Одного з маленьких, з найперших, Вінні Пухів я завжди ношу з собою.

Нагадаємо, раніше ми писали про те, як у Дніпрі відбувся концерт «Pianoбой».

Оцените этот материал: