Відкрила у Дніпрі україномовну кав’ярню з книжками: Євгенія Лозицька про досвід бізнесу під час війни

Підприємиця Євгенія Лозицька під час повномасштабного вторгнення російських окупантів відкрила у Дніпрі унікальну кав’ярню з книжками, де спілкуються винятково українською мовою. Жінка розвиває свій бізнес та будує грандіозні плани навіть попри війну. 

Про життєвий шлях і створення тематичного бізнесу, який популяризує українську мову, Євгенія Лозицька розповіла у програмі «Український характер» на телеканалі Відкритий.

Євгенія Лозицька народилася 20 січня 1990 року у місті Нікополь Дніпропетровської області.

Закінчила Придніпровську державну академію будівництва та архітектури за фахом «міжнародна економіка». З юних років дівчина мала хист до підприємницької діяльності та дизайну інтер’єрів.

Після початку повномасштабного вторгнення переїхала до Дніпра, створивши україномовний простір – книгарню-кав’ярню «Вперта коза», де продовжує активно популяризувати українську мову, зробивши це фішкою закладу.

«Тут у нас представлені книжки різні, від дитячої літератури аж до детективів. Є також книжки англійською мовою. Я дуже здивована, що вони користуються популярністю. Люди читають англійською, які у нас розумні дніпряни. Приходять люди і кажуть, не сильно люблю читати, але куплю у вас книжку, щоб просто підтримати»

– Є такі, що приходять тільки кави попити?

«Є, звісно. Наш формат, те, що ми і книгарня, і кав’ярня, дозволяє нам об’єднувати ці дві аудиторії. Також у нас є ініціатива благодійна, яка спрямована на допомогу військовослужбовцям, які перебувають і на фронті, і які зараз лікуються. У кожного нашого гостя є можливість придбати книжку і відправити її на фронт. Цим займається культурний десант, але гості можуть купити книжку і на власний смак. Коли набирається 20 книжок, ми їх відправляємо. Бажано, щоб це були книжки не якісь там про війну і прямо дуже нон-фікшн, який зараз не сильно люблять. І це, в принципі, теж зрозуміло. Людям треба знизити рівень напруги»

– Євгеніє, чому коза? Вам подобаються ці тваринки?

«Я Козоріг. І якось, коли я думала про назву, у мене був дуже величезний список. Ніхто не голосував за «Вперту козу», але мені все одно»

– Як з’явилася ідея побудувати книгарню-кав’ярню у Дніпрі? І чому ви з радістю вхопилися за таку можливість?

«Я людина, якій треба щось робити. Я не можу сидіти на місці. Можу, але недовго. Мені подобається створювати простір, настрій, атмосферу. І мені подобаються ремонти, мені подобаються книжки. Я ще багато чого планую тут запровадити. Винайняла приміщення, зробила ремонт і от – відкрився такий простір у нас. Моя основна ідея була така, щоб скоротити відстань між читачем і книгою. Я думала, ой, я відкрию книгарню і буду читати цілими днями. Так воно не робиться. Я читаю тільки фінансові звіти, трошечки читаю анотації і все»

– «Вперта коза» – така назва цікава. Чому вона така і як з’явилася?

«Тому що це я. «Вперта коза» – це я. Всі мої родичі, вони знають, що якщо Женя щось собі придумала, то її краще не зупиняти»

– Які подальші плани будуєте?

«Я дуже хочу відкрити «Вперту козу» в Нікополі. Нікополь – це моє рідне місто, і зараз його дуже сильно обстрілюють. І я хочу, я мрію, щоб там настали вже мирні часи, і щоб в Нікополі нормально почали жити люди і читати книжки»

– А чоловік як до цього ставиться?

«Він звик і просто змирився, що я постійно його втягую в якісь історії. У тебе мають бути не просто там варіант А, у тебе мають бути завжди варіант Б, В, Г і аж до кінця. Інакше ти не зможеш нічого»

– Хто ви за фахом? 

«Освіта – міжнародна економіка. Я мріяла бути архітектором, але щось не склалося. Я любила малювати, ходила в художню школу, працювала в бібліотеці, в нашій центральній бібліотеці, економістом. Був у мене інтернет-магазин, з чоловіком ми відкривали»

– Як відкриття власної справи відобразилося на вашому сімейному житті?

«Ми стали менше бачитися, але зустрічі стали якось більш якісними. Ми зараз, коли вечеряємо, не вмикаємо Ютуб, а просто розповідаємо одне одному, що сталося за день. У Руслана просто є своя робота. І мені дуже пощастило, що він мені не відмовляє і дуже багато допомагає»

– А як ви познайомилися? Як ви знайшли один одного?

«Ми познайомилися ще у 2007 році, коли я вступила у Будівельну академію. Руслан вступив тоді в Металургійну. Вони з хлопцями завалилися до нас в наш гуртожиток, дівчачий, наробили там шуму. Мені одразу Руслан сподобався, бо він був з гітарою та співав»

– Ви сильно змінилися відтоді, коли відкрили «Вперту Козу»?

«Так, я думаю, змінилася. Я стала щасливіша. Мені хотілося створити острівець безпеки для україномовних людей у Дніпрі. Це мій біль. Ми з чоловіком і ще з парою моїх друзів перейшли на українську мову повністю у 2017 році, коли це не було ще мейнстрімом. І ми стикалися з дуже неприємними ситуаціями. Ми намагаємося лайтово дніпрян українізувати, наскільки ми можемо. На всіх співбесідах з хлопцями і дівчатами ми це проговорювали. Вони – наші однодумці. Вони також спілкуються і вдома українською, це для нас дуже важливо. І ніколи не переходять на російську мову, коли звертаються навіть наші гості російською мовою. Це правило. Круто бути класним, сучасним, молодим, немолодим, україномовним. І українське – це класно. Це не те, що нам постійно розказували. Що українська література – це жахливо, постійно сумно, суцільні трагедії. Ні, насправді це не так. Просто від нас це приховували. А наша задача – це розкопати і полюбити. Тому що є за що полюбити. Коли обирали свою команду, то ці люди повинні були відповідати нашим цінностям»

– Ви себе вже відчули директоркою?

«Я просто відчуваю, що на мені дуже велика відповідальність. Це я відчуваю. Я стала впевненою в собі. Не самовпевнена, а просто впевнена, і це мені подобається. У мене таке чітке відчуття, що мені треба, хочеться все встигнути. Я хапаюся за все. Я не можу це не зробити»

– Чи є у вас ще щось, окрім тих справ, якими ви постійно займаєтеся?

«Я, наприклад, ходила на курси шиття. Я пошила футболку чоловіку, собі – спідницю. Ще я трошечки малювала. Мене цікавить дизайн інтер’єрів. Власне, все, що тут є, це я придумувала. Я формувала фасад спереду, ззаду, стіни оці зелені, оцей оливковий. Це все я малювала. З мене всі регочуть, що я насправді будівельник»

Детальніше про життя та діяльність дніпровської підприємиці дивіться у випуску програми «Український характер».

Програма створена телеканалом Відкритий за сприяння Громадської організації «Голос ПРО» в межах проєкту Strengthening Viability of Media From Dnipro Region. Проєкт є частиною Програми невідкладної підтримки медіа Львівського медіафоруму. Він реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в межах Transition Promotion Program.

Підписуйтеся на наш Телеграм-канал і сторінку Відкритого в Фейсбук, щоб першими дізнаватися про найважливіші події Дніпра.