Заснував школу писанкарства і витинанки у Дніпрі: Андрій Пушкарьов про світ паперового мережива

Художник-графік та живописець Андрій Пушкарьов заснував у Дніпрі унікальну школу писанкарства та витинанки.

Про життєвий шлях та роботи, відомі на весь світ, майстер витинання і писанкарства, член Національної спілки художників України та Національної спілки майстрів народного мистецтва України Андрій Пушкарьов розповів у програмі «Український характер» на телеканалі Відкритий.

Андрій Пушкарьов народився 28 грудня 1960 року у Кривому Розі Дніпропетровської області. З дитинства мав жагу до малювання. З 13 років митець розпочав своє вивчення витинанки у студії Євгена Лещенка, який став відомим художником в Україні та за кордоном. Також виявляв інтерес до музики – закінчив музичну школу, освоївши фортепіано. Після цього Андрій переїхав до Дніпропетровська (нині м. Дніпро).

• У 1977 році завершив навчання у загальноосвітній школі у Дніпропетровську;
• У 1980 році отримав диплом Дніпропетровського будівельного технікуму з факультету архітектури. Того ж року він навчався у Феодосія Гуменюка, який наразі є професором Київської академії мистецтв. Почав експериментувати та творити власні витинанки;
• З 1986 року захопився писанкою. У творчому портфоліо Андрія Пушкарьова нараховується понад 500 різноманітних витинанок з різними сюжетами;
• У 1992 році став Членом Національної Спілки художників України.

Витинанки Андрія Пушкарьова відрізняються унікальним стилем та способом виконання. Художник особисто тонує папір, створюючи кольорові ефекти, що відображають його задум, та активно використовує текстуру. Хоча композиційний принцип симетрії залишається майже постійним у його творах, він так вдало вбудовує його у сюжет, що робота сприймається як цілісна, а не просто як відображення двох половин.

Витвори митця сьогодні зберігаються в Музеї сучасного мистецтва в Єревані (графіка), в Музеї Декоративно-прикладного мистецтва України в Києві (витинанки, писанки) та низці приватних колекцій.

– Зараз ви живете і працюєте у Дніпрі?

«Приїхав у Дніпро десь в 15-16 років, закінчив 10 клас, 33 гімназія. Потім тут закінчив музичну школу. І вже я у Гуменюка навчався. І Гуменюк саме привив мені любов до України. Ну а ненависть до компартії була ще від батьків. Ще батько на кухні розповідав, мені було років 6, про культ Сталіна. Сам росіянин з Сибіру, але дуже благородна людина. І він по суті дисидент був, але не виступав, як я, публічно»

– У вас будинок-музей, так можна назвати вашу квартиру? Над чим зараз працюєте?

«Так, багато хто хоче потрапити сюди. По-перше, ця кімната – квартира-майстерня трошки, а майстерня – трошки квартира. Зараз вдома я працюю, ріжу витинанки. Я роблю, як Примаченко колись казала, складаю план. Оце буде лицьова частина. Оце витинанка. Ось все, як інь-янь, права-ліва, треба це враховувати. Особливо, коли ріжеш мамаїв. Там праворучна бандура, ліворучна, це має все значення»

Ви казали, що колись були оформлювачем, тобто не одразу прийшли до мистецтва?

«Ну, я скажу так, що я завжди писав. В п’ять років, в шість років. У мене досі є ці розповіді. Це живіт порвати, насміятись можна. А потім я почав їх оформлювати. Все більше і більше було ілюстрацій дитячих таких. А потім взагалі розповіді вже на другий план відійшли, а на перший– ілюстрації, малюнок. І потім потрапив до студії Євгена Лєщенка, а він молодий талановитий митець. Приїхав від Яблонської, професора в Києві, навчався у Яблонської, велика Яблонська, всі знають. І він такий митець зараз на весь світ відомий»

– Як виготовити витинанку?

«Це треба виконати п’ять різних процесів.  Малюнок,  обколювання, щоб я знав, як потім колір наносити. Після різьба, клійка. Ось елементи тільки витинанки»

– Чим особлива ваша витинанка?

«Я роблю парафраз на великих митців-художників колишніх. Я подумав, ну хто з запорожців напише листа татарському хану. Зроблю серію витинанок “Москальському воєводі пишуть вони листа”. Ось, наприклад, витинанка, яка називається “Гетьман, який не бачить цілі”. Тут дві жінки-радниці затулили йому очі»

Яка основа тієї писанки, яку ви пишете, і що ви туди вкладаєте?

«Писанку я почав робити через п’ять років після витинанки, десь років 25 тому. Гуменюк, професор, мій вчитель, писав: “Хлопці, візьміть віск – там все”. Я нічого не зрозумів. Що, як? Людина поки не зробить свою писанку першу, вона не розуміє, що занурювати, як катати. І потім я летів Львів-Дніпро літаком, і ця писанка зіпсувалась, і лопнула, тріснула. І так шкода мені було цю писанку, і я зробив з голок писачки. І почав повтори робити – десять, двадцять, і так я став писанкарем. З писанкою взагалі, якщо ти працюєш, Бог тобі дає. Я можу покласти біле яйце, але одна умова, тільки качине. І на очах у публіки воно буде розписуватись. Хай не здається, що це дуже просто. Я вважаю все, що на цій землі було – трипілля, там п’ять тисяч чи десять тисяч років тому, чи козацтво – це все наша культура. Ці притоки культур, вони всі стікаються, і, як одна ріка Дніпро велика, іде культура країни. Так що народ не буває неправий»

– Чому ви вирішили зробити східного мамая?

«Є легенда, що мамлюки були дуже класні воїни. Це пращури наших мамаїв-казаків. Прийшли зі сходу до нас? Так, зі сходу прийшли. Це були охоронці. Дуже відважні бійці»

– У чому складність цього мамая?

«Складність от в цьому дуже складному, ажурному, різьба птахів. Тут бачите, пороховниця, сумка. Похилився мамай трохи. Так малювали наші пращури, кожен по-своєму»

– Ви намагаєтесь відтворити стародавнє, чи своє щось робите?

«На базі стародавнього своє, і в писанці, і у малярстві, і у витинанці, і у графіці. В народній культурі не буває поганих речей, вона повинна бути функціональна. Бранкузі, руминський скульптор, який пішки прийшов до Парижу, сказав велику фразу: “Що в скульптурі зайве, повинно відбитися, якщо скульптуру пустити з гори по камінням»

– Які думки ви переважно вкладаєте в роботи? От без яких думок ви не візьметесь за її виконання?

«Ну, часто це ін-янь, такі поняття вічні. Це якраз дві плями витинанки. Тільки один буде сміятись і символи будуть такі, а другий буде постійно плакати і символи біля нього теж будуть горя»

– Ваша дружина поїхала зараз за кордон і приїде до вас?

«Зараз приїде до мене. Донька теж в Польщі. Закінчила академію і 15 років навчалася»

– Вона в якому жанрі працює?

«Вона працює теж в цих жанрах – писанка, витинанка, але вона мотанку робить, чого я не роблю. Академічне більш. У мене таке більш своє, до народного. А там академічне таке малярство. Вона виставляється, продається на аукціонах. А зараз дві дитини в неї. Дружина моя приїде, а перша дружина теж моя учениця, і вона навчалася у великої відомої петриківчанки Наталії Рибак»

– Що найцінніше є в вашій колекції?

«Мабуть найцінніше – це обламок трипільської культури, найстародавніший. Мій колега, пращур, писав вже орнаментику отаку. А ось, наприклад, дві речі, якими я дуже дорожу. Дуже хвилювався, що я це вивіз. Перша знахідка там, де були старовинні римські палаци – це Туреччина, Анталія. І там отакий обламок. Якщо зайти в музей Анталії, то ви побачите першу залу під склом. Так от я вам точно скажу, що це. Це обламок блюда римського періоду Адріана. Це 150 рік нашої ери. А оце ще цінніша річ саме для мене – обламок мармура, але ніхто не знає, що це взагалі. Просто камінь. Це старий Корінф»

Роботи автора можна охарактеризувати як графічна або вирізна графіка. Етнічна символіка наповнює образну мову витинанок, вони є прикладом лаконічності форм та мистецької вишуканості. Художник робить багаторівневі композиції, відмовляється від симетрії, використовуючи тонування та ефекти тіні для створення просторовості. Він винайшов власну техніку прорізування та тонування для витинанок. Композиції художника вражають емоційно насиченими образами, глибоким філософським змістом і випромінюють сильну енергетику.

«Я відмовився від паперу фабричного. А сам ґрунтую собі все. Один тиждень буде виходити одна витинанка. Так що вона не може дешевою бути. І тим більше ніхто в світі цим не займається, от такою от саме витинанкою. Тому і кажуть, що засновник професійної витинанки – Андрій Пушкарьов.  Витинанка була й до мене. І була в Петриківці, ми вже казали, і в Східній Україні. Але відроджують народні ремесла зараз професійні майстри, професійні митці і мистецтвознавці»

У вас є дуже багато учнів, які приходять до вас просто повчитися разом з вами, пописати писанки, зробити витинанки?

«По писанці я викладаю дуже давно. Так, мої всі учні викладають у Дніпрі. Взагалі тільки мої учні. Я починав тут. І просто це зерно впало на благотворну почву. Тому що писанка занепала. З 1880-х років вже був занепад писанкарства саме на Подніпрянщині. Якщо писанка це бренд, петриківка теж, то витинанку знають вже всі. У світі теж українську витинанку знають»

А в яких країнах у вас були виставки?

«В Шанхаї, в Швейцарії. В Шанхаї 64 дні я постійно представляв культуру України. Не Дніпра, а України. Народні промисли цікавлять іноземців всіх. Як і мене, до речі. В мистецтві, як у акторів, закулісні якісь війни. Там можуть ножку підставити. Я і знати не буду»

Що найголовніше в українській культурі?

«Просто вивчати свою історію. Вивчати, не забувати. Український портретний живопис – все вкладається в яйце. Ну і взагалі вивчати вишивку, писанку. Умене є робота “Три грації під яблунею”. Яблуня взагалі свята. В полі, степу, яблуня нагодує козака завжди. Під яблунею можна поспати, відпочити. Так що яблуня – це як матір для українців. Зараз багато хто звернувся до трипілля. Це наша культура, велика культура»

Про що шкодуєте?

«Ой, багато про що. В юнацтві робили, що не хочеться робити. Ну, я не шкодую, що випивали багато за радянські часи. Це було прикольно, і це були університети десь. Я знаю безліч гумора з тих часів, пишу спогади. А так багато в чому. Що померла людина, а ти їй колись нагрубив чи щось таке. Як у кожного. Шкодуєте над своїми вчинками не дуже добрими»

Перед чим не встоїте?

« Солоденьке дуже люблю, каву люблю. Коли можу дозволити застілля, то люблю випити теж. Коли працюю, то працюю. А працюю я постійно. Коли відпочиваю, то роблю каву. Гарні напої  роблю, пригощаю. А палити кинув назавжди. Це як страшний сон, і більше не хочу палити ніколи»

В чому ваша сильна сторона?

«Сильна сторона — це мені вчитель в 13 років сказав, що як люди качають біцепси, так люди качають фантазію. І коли я займався академгреблею, мотав на турніку 30 підйомів-переворотів, подумав, ну таке досконале тіло у цього, у іншого, і це ж все помре колись. Найкраще качати мізки, фантазію, це залишиться після мене»

А ви секрети якісь маєте?

«Маю, роздаю направо-наліво учням своїм. Писанкарства взагалі дуже багато, і тільки мої учні викладають писанку у Дніпрі. І я просто відчував на фізичному рівні, що писанка — це зерно, яке на цю почву повинно впасти, щоб проросло»

Що ви готуєте?

«Я готую все. М’ясо з лимоном, рибу з соусами, підливами. Оце я таке люблю. Я ходжу в ресторани. Моя дружина, до речі, заступник повара, але я краще готую, ніж вона»

Детальніше про життя відомого дніпровського діяча дивіться у випуску програми «Український характер».

Підписуйтеся на наш Телеграм-канал і сторінку Відкритого в Фейсбук, щоб першими дізнаватися про найважливіші події Дніпра.