Засновник театру душі і жесту «QUASAR» у Дніпрі: Олександр Глумов про досягнення та життєвий шлях
Актор, режисер та митець із Дніпра Олександр Глумов створив унікальний театр душі і жесту «QUASAR». Попри велику війну, він продовжує розвивати українську культуру та виховувати послідовників.
Про життєвий шлях та унікальний досвід Олександр Глумов розповів у програмі «Український характер» на телеканалі Відкритий.
Освіта
Майбутній актор, режисер та педагог народився у Дніпрі. Змалечку мав потяг до мистецтва і захоплювався театром.
- У 1996-2000 рр. навчався у Дніпропетровському обласному театрально-художньому коледжі на кафедрі акторської майстерності. Здобув освіту за спеціальністю “актор-ляльковод”.
- У 2002-2007 рр. здобував освіту у Харківському державному інституті мистецтв імені Котляревського за спеціальністю “режисер”.
Професійна діяльність
- У 2002-2003 рр. – оператор прямого ефіру на 34 каналі;
- У 2003-2005 рр. – відеооператор на 11 каналі;
- У 2005-2006 рр. – режисер-постановник «Enciclopedia Channel TV»;
- У 2006-2017 рр. – режисер та актор у Дніпровському міському театрі ляльок;
- У 2011-2014 рр. – художній керівник і педагог акторської майстерності у Дніпропетровському обласному театрально-художньому коледжі;
- У 2014 р. – створив театр душі і жесту «QUASAR»;
- З 2015 р. – голова Центру Молодіжних Ініціатив;
- У 2017-2018 рр. – режисер у Дніпропетровському обласному академічному театрі опери та балету;
- З 2019 р. помічник художнього керівника у Дніпропетровському академічному театрі драми та комедії, проєктний менеджер та керівник театральної лабораторії «zhArt».
Нагороди та досягнення:
- 2007 – учасник фестивалю “Vent d`Est”, La Rosiere, France. Вистава «Ляльки в цирку», роль Конферансьє (французькою мовою);
- 2013 – засновник театру Душі і жесту «QUASAR» для дослідження пластичних театральних форм;
- 2014 – QUASAR – учасник фестивалю “Vent d`Est”, La Rosiere, France;
- 2014 – Учасник фестивалю “Francophonie” в Alliance Francaise Dnipropetrovsk, у виставі «Le Prenome» французькою мовою;
- 2014 – QUASAR – учасник фестивалю “Ті – Зірка України!”, Дніпропетровськ, Україна. Найкращий театральний виступ;
- 2015 – QUASAR – переможець міжнародного фестивалю “Комедіада 2015», Odessa, Ukraine. Кращий сценарій і краща режисура;
- 2015 – QUASAR – учасник міжнародного театрального фестивалю Avignon OFF, France (пантоміма);
- 2016 – Mit Ost, TANDEM – Грант на 5000 євро на проведення Літньої театральної школи при НСТДУ (Дніпро);
- 2016 – QUASAR прем’єра пластичного спектаклю «П’єро або Дебюро» (Pierrot ou Deburau), фестиваль “Vent d`Est”, La Rosiere, France;
- 2017 – Керівник Літньої театральної школи при НСТДУ (Дніпро) «Лондонська школа фізичного театру в Україні» з партнерами з Великобританії;
- 2017 – Міжнародний молодіжний театр – вистава «Новорічні пригоди. З казки в казку», автор, режисер, керівник трупи у турі по США;
- 2018 – Міжнародний молодіжний театр – вистава «Пригоди із казки в казку 2», автор, режисер, керівник трупи у турі по США;
- 2019 – переможець програми «Культурна столиця», м.Дніпро. Гранд на творчий візит театральної лабораторії “zhArt” до міжнародного театрального фестивалю Avignon OFF, Франція;
- 2021 – Співзасновник та режисер фестивалю «КУТ 30», Дніпровський академічний театр драми та комедії.
– Як взагалі сталося так, що ви обрали для себе мистецтво?
«От просто було таке рішення і все. Я навчався в Українській національній гімназії, і думав, піду на фізмат. Моїм класним керівником була моя мати. Сценки ми робили, мама написала якийсь сценарій. Каже, Сашо, давай ти зіграєш? Окей. Потім ми зробили «За двома зайцями» Михайла Старицького. Я там теж зіграв. Директор запросив телебачення, знали, що тут дитина грає таку роль. “Кого ти грав?” – питають. Ну, Голохвастова. Ще я багато танцював. Намагався закінчити музичну школу з класу акордеону. Грав на гітарі, як і мій батько. Займався хіп-хопом. І захоплювався Майклом Джексоном»
– Чому ви вступили в театрально-художній коледж?
«Я хотів навчитися танцювати, співати, фехтувати. Хотів навчитися бити чечотку. Давай уявімо, що вся підлога – це великий барабан, а твої ноги – це палички. Це просто. Треба бити в барабан. Раз, два, три, чотири. Мені цікаво взагалі досліджувати світ театру. Це засіб спілкування нас, людей, через мистецтво. Коли ви приходите дивитись виставу, вона вас на щось надихає, пробуджує у вас питання до життя. Ви потім виходите і шукаєте ці відповіді»
– Розкажіть про створення театру?
«Десять років тому я заснував зі своїми студентами театр душі та жесту «Квазар». Ми зробили виставу, поїхали на фестиваль у 2014 році. Там ми отримали контракт на міжнародний фестиваль. Це дуже великий захід. Може, таких фестивалів тільки два найбільших. Ми були єдиний театр, єдина трупа з України серед 1 600 вистав. Прапор туди повезли, виступали. Всюди писали, що це Україна. Там було дуже-дуже багато росії і дуже багато журналістів російських. Ми просто виборювали собі глядача, виступаючи в центрі Авіньону. І воно спрацювало. До нас почали підходити, цікавитись. “Так ви з України, у вас війна?” Кажу, прикиньте, так, у нас війна. І це була місія. На тому фестивалі ми були єдині міми»
– Як привернути увагу глядачів?
«Якщо хочеш, щоб до тебе прийшов глядач, показуй щось, мотивуй – чому вони мають купити твій квиток. Я показав просто побутову сцену, де чоловік, жінка, дитина мала. Вони сваряться, вони кохаються, у них своє якесь життя, якісь конфлікти. А потім просто прилітає бомба. І отут французи починали вже ставити питання. Ага, так ви з України? І починалися вже діалоги. Нас запрошували на телебачення. Таким чином я намагався про це розповісти світові. І був настільки здивований! Ми гортаємо величезний альманах цього фестивалю, а там з України лише один колектив. Ми такі: нічого собі!»
– Що за кордоном кажуть про війну в Україні та українську культуру?
«Я був вже в Німеччині, Франції, Польщі, Сполучених Штатах. Повірте, там майже ніхто не знає про цю війну. У них немає такої ідентифікації. Ми не чуємо українських пісень по їхньому радіо. Ми не бачимо вишиванок на вулиці. Яку цінність ми несемо світові? А росія? Вони вкладалися в це 100 років. Більше навіть. Балет – це тепер російське мистецтво. Потужний цирк, кіномистецтво. І театр. І Станіславського вони всюди пропихували. А у нас був свій театр. У нас були свої шляхи. Це все було подавлено. Так де ж ми були 30 років? Чому ніхто з тих, хто почав робити нашу державу 30 років тому, не сказав – а де наша культура?»
– Навіщо ви займаєтеся мистецтвом?
«Ідентифікація українського мистецтва у світі. І, на жаль, наразі цього немає. Ми воюємо на фронті, маємо перемоги. Ми в політиці маємо свої перемоги. В економіці. Але культурну війну ми програли вже давно, дуже давно. І що зараз робиться? Нічого. Ті програми, які сьогодні існують, вони не відповідають тому стану, в якому є наша країна. Треба було всіх наших митців, вокалістів, музикантів зібрати і сказати – несіть нашу культуру. Поширюйте, дайте ідентифікатор»
– Як проводите час з рідними?
«В неділю я проводжу час тільки зі своїми рідними. Все, я роботою не займаюся. Ми дуже полюбляємо їздити кудись на кемпінги, рибалку. Виїжджаємо на декілька днів. У нас велика палатка. У нас два кошаки. Найстарший – Анькин його звуть. Таке дивне ім’я. Йому 18 років. А ще у нас на лоджі є гамаки для сидіння. І оце теж наша така зона відпочинку. Міні-кемпінг»
– Що ви готуєте переважно? Щось смачненьке?
«Останній раз були дуже смачні булочки з корицею. І желейний торт»
– Яка ваша мрія?
«Об’їздити весь світ із сім’єю»
– Що не можете терпіти?
«Брехню»
– Що найбільше любите?
«Щирість, мабуть»
– Чим ніколи не поступитеся?
«Щастям, здоров’ям близьких, рідних. Донька, мати, кохана. Мабуть, цим не поступлюся ніколи»
– Про що шкодуєте?
«Ні про що. Життя прекрасне»
– Що ніколи не пробачите?
«Я взагалі можу пробачити тільки один раз, і, якщо це повторюється, то це був останній раз»
Підписуйтеся на наш Телеграм-канал і сторінку Відкритого в Фейсбук, щоб першими дізнаватися про найважливіші події Дніпра.